Page 9 - 6187

Славинецький в своєму творі «Громадянство звичаїв дитячих» (5,

120) нарівні з іншими питаннями виховання, освіти, культури,

поведінки учнів багато уваги приділяє ефективному використанню

народних рухливих ігор та фізичних вправ, поділяючи їх на «корисні і

некорисні». У своїй праці він перераховує у формі запитань та

відповідей рекомендовані вправи рухливі ігри з м'ячем, біг, підскоки

на одній та двох ногах. Під час рухливих ігор та вправ діти,

підкреслює Е. Славинецький, повинні проявляти витриманість,

уважно відноситись до слабших. Наприклад, в одному із питань

запитувалось «Що прикрашає дитину під час гри?» – у відповідь

вказується: «Постійність, чесні веселощі, рухливість, звичка трати

чесно і правдиво, а не обманом чи підступом у грі перемагати»

(5,120).

Отже, в системі народної української освіти і в теорії і практиці

переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із

вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось

тілесному (фізичному) вихованню дітей.

Важливу роль у вихованні української молоді, особливо сільської

відігравали парубоцькі громади – своєрідні об'єднанню неодружених

юнаків. Найважливішою соціальною функцією українських

молодіжних громад (існували дівочі, юнацькі та підліткові) була

організація молоді з метою духовного, морального і тілесного

виховання членів громади.

Головною умовою вступу у парубоцьку громаду був вік. До

громади приймали хлопців 16-18 річного віку, причому громада

особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу нового товариша. В

тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат

8