Page 55 - 4953

Практика свідчить, що при інтерпретації гравітаційного поля найпростішим способом оцінювання глибини залягання аномального об'єкта
є наближення його форми уступом, однак цей спосіб може призводити до відносно малих похибок (до 10 %  20 %) лише за таких умов:
1) об’єкт є локальним скидом або контактом порід різної щільності, що обумовлює зміну поля в перехідних аномальних зонах у тому числі
і в межах овальних аномалій;
0
2) скид (контакт) має нахил не менше ніж 50 (похибка за рахунок нехтування нахилом приблизно 10 % і більше);
3) глибина залягання скиду (контакту) у декілька разів більше за малу вісь овальної аномалії або градієнтної зони;
4) інтерпретаційний профіль розташований у зоні максимального зближення ізоаномал та поперек простягання аномалії.
Привабливість такого підходу до наближення аномалій двовимірними полями типу гравітаційної сходинки можна пояснити:
1) відносно вузькими межами неоднозначності у визначенні глибин;
2) у сімействі еквівалентних рішень вертикальний уступ займає найбільш глибоке розташування, його глибина має зміст граничної
(еквівалентні нахилені уступи залягають ближче до денної поверхні);
3) формули, засновані на використанні кулі, циліндру, можуть привести до сильно перебільшених глибин.
Наближеність розв’язків такого типу задач є причиною існування різних способів інтерпретації, зокрема, аномалій типу гравітаційної
сходинки. Уміле використання їх у комбінації і у різних умовах будови розрізу дозволяє забезпечити відносно високу точність визначення
найбільш актуального параметру – глибини залягання об’єкта. Отже, корисно навести низку таких способів (ми обрали п’ять), що застосованих
на практиці.

Спосіб 1. Для спрощення уступ замінюється півплощиною. Глибина залягання півплощини:

t  x  x , (8.1)
 4 / 1 0
де |x 0-x 1/4| - відстань від середньої точки перехідної зони x 0 (початок координат зручно розташовувати в цій точці: x 0=0) до іншої характерної
точки, де аномалія змінюється на:

g   gx  x  x   dg 4 / , (8.2)
0 0 4 / 1  max
g max = g max  g min - амплітуда аномалії (рисунок 8.1).
Верхня поверхня контакту (уступу):
h  t  5 . 0   h , (8.3)
1
g
де h  max , h  амплітуда уступу, f - гравітаційна стала;   надлишкова густина порід уступу.
2     f 

53