Page 21 - 4901

економісти визначили сталий розвиток як динамічний процес, у ході якого реальне багатство
суспільства з часом не скоротиться.
- принцип диференційованого підходу до об'єктів управління з точки зору вибору найбільш
підхожих і ефективних форм та методів управління.
- принцип єдності теорії і практики в управлінні. Означає, що будь-яке управлінське рішення
має відповідати заходам і методам системи управління та вирішувати одне з її практичних завдань.
- принцип ефективності. Ефективність – це те, що дозволяє одержувати більш високі результати
при менших зусиллях, тоді як напружена праця дає такі ж результати, але вже ціною надмірно високих
зусиль. Це простий і перевірений фундаментальний закон природи, що вироблений і практикується у
природі у рослинних і інших формах життя.
- принцип найбільш ефективного використання ресурсів. Він полягає в урахуванні залежності
корисності і вартості ресурсів підприємства від їх найбільш ефективного використання. Під найбільш
ефективним використанням розуміють таке використання ресурсів, у результаті якого їх корисність і
вартість є максимальною. При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання ресурсів
підприємства, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.
- принцип пропорційності – принцип, виконання якого передбачає пропорційне забезпечення
робочих місць матеріальними ресурсами, кадрами, інформацією залежно від рівня продуктивності та
важливості для діяльності підприємства.
- принцип поінформованості і оперативності. Передбачає використання перевіреної і
об’єктивної інформації у процесі управління, можливість і необхідність швидких дій через появу
непередбачуваних обставин, які можуть привести до небажаних наслідків.
Економічні інструменти управління – це способи, засоби, важелі, критерії, моделі визначені за
функціональною спрямованістю і призначенням та спроможні забезпечувати досягнення поставлених
цілей по найбільш ефективному використанню, функціонуванню та розвитку підприємства.
Метою управління підприємством є: забезпечення виконання колективом виробничої програми
за всіма передбаченими параметрами (номенклатура, асортимент, якість, строки тощо); досягнення
високої ефективності виробництва й отримання запланованого прибутку; здійснення своєчасних
розрахунків з бюджетом та іншими суб'єктами господарювання.
У теорії виділяють такі підходи до управління: системний, процесний, ситуаційний, системно-
синергійний.
Системний підхід. Відповідно до нього будь-який об’єкт управління можна розглядати як
складну економічну систему з притаманними тільки їй певними властивостями, тобто системний підхід
розглядає підприємство як сукупність взаємопов’язаних елементів, що постійно змінюється.
Процесний підхід розглядає управління як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських
дій – функцій, а кожну з функцій – як комплекс елементарних дій, операцій, процедур.
Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається
ситуацією. Ситуація – сукупність обставин, які впливають на організацію в певний час.
Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільше їй відповідає.
Системно-синергійний підхід дає змогу виявити та використати синергічні ефекти і
мобілізувати їх для виведення підприємства на траєкторію, яка відповідає сучасним світовим трендам
економічного розвитку.
Система управління підприємством передбачає диференціацію та координацію управлінської
діяльності за виконуваними функціями.
Під функцією управління слід розуміти продукт поділу і спеціалізації управлінської праці,
відокремлений напрямок управлінської діяльності, що дозволяє здійснювати управлінський вплив.
За ознакою інваріантності розрізняють загальні (ключові) функції, що розкривають склад
процесу управління, і специфічні (конкретні) функції, що вказують напрямок цілеспрямованого впливу
на той чи інший вид виробничої діяльності.
До основних функцій управління відносять:
- планування;
- організацію;
- мотивацію;
- контроль.

20