Page 92 - 486
P. 92

4 ТУРБОБУРИ


                               4.1 Будова і принцип дії турбобурів

             Турбобур  –  вибійний  гідравлічний  двигун,  в  якого  гідравлічна

        енергія  потоку  промивальної  рідини  перетворюється  в  механічну
        роботу вихідного вала, до якого приєднується долото.
             Перший  в  світі  турбобур  був  запропонований  в  1923  році
        російським          інженером         М.      А.      Капелюшніковим.              Турбобури

        Капелюшнікова             не      знайшли         застосування,          тому       що       при
        одноступеневій  турбіні  рідина  протікала  по  її  лопатках  зі  швидкістю
        (50 ...70) м/с. Така велика швидкість промивальної рідини, що несла з

        собою абразивні частинки вибуреної породи, приводила до швидкого
        зношування лопатей турбіни. Крім цього турбобур Капелюшнікова мав
        невелику потужність (3,5 ... 11) кВт і низький ККД (25 ... 30) %.
             В 1934 році інженери П. П. Шумілов, Р. А. Іоаннесян, Е. І. Тагієв і

        М.  Т.  Гусман  запропонували  новий  турбобур,  який  принципово
        відрізнявся  від  турбобура  Капелюшнікова    (в  ньому  вже  була
        передбачена  багатоступенева  турбіна).  В  новому  турбобурі  число

        ступеней доходило до 100 ... 150, що дозволило збільшити потужність
        турбобура  і  зменшити  частоту  обертання  вала  (цим  самим  відпала
        необхідність  у  редукторі).  Ця  робота  завершилась  в  1940  році

        створенням промислового турбобура.
             В сучасних різних моделях турбобурів застосовується  від 100 до
        350  ступеней.  Такі  турбобури  для  зручності  виготовлення  і  монтажу

        виконують із 2…3 секцій.
             Будова  односекційного  турбобура  показана  на  рис.4.1.  Він
        складається з деталей двох систем: які обертаються – ротора і які не
        обертаються  –  статора.  До  ротора  відносяться  вал  з  насадженими  на

        ньому робочими колесами, частинами опор (що обертаються) і деталей
        кріплення.  Систему  статора  складають  корпус  з  перевідником,
        направляючі  колеса,  нерухомі  частини  опор  і  ніпель.  Кріплення

        деталей на валу і в статорі забезпечується силами тертя, які діють на
        торцях  деталей  при  затягуванні  різьбових  з’єднань  роторної  гайки  і
        ніпеля.  Ротор  фіксується  відносно  статора  за  допомогою  осьової  і
        радіальної  опор.  Для  регулювання  взаємного  положення  лопатевих

        систем ротора і статора служить кільце 11, розміщене між статором і
        підп’ятником. Обертовий момент в статорі








                                                       88
   87   88   89   90   91   92   93   94   95   96   97