Page 4 - 4802

ВСТУП

Управління земельними ресурсами є спеціальною дисципліною в процесі
підготовки інженерів землевпорядників.
Метою вивчення цієї дисципліни є пізнання сутності і закономірностей
розвитку управління земельними ресурсами, вивчення методів та механізмів
управління.
Кожному періоду розвитку суспільства відповідають певна система
управління земельними ресурсами, зумовлена панівною формою власності на
землю, а також властиві їм форми землекористування. Земля була і залишається
головним джерелом задоволення першорядних потреб людини, – є
найважливішою ланкою усіх виробничих процесів і тому має велике значення в
житті людей. Але нераціональне використання землі може призвести до
зниження цієї унікальної здатності. Тому питання про охорону й організацію
раціонального використання земель завжди лежить у площині інтересів
суспільства. Суспільство зацікавлене в тому, щоб той, кому належить земля,
організував її використання найбільш оптимальним способом. Як правило, при
цьому інтереси суспільства і конкретного землекористувача збігаються. Але
можлива і розбіжність цих інтересів. Так, природно, що тимчасовий користувач
виявить інтерес лише до одержання ефекту протягом того терміну, поки він
використовує землю.
Досягнення балансу інтересів суспільства і конкретного землекористувача
дає змогу судити про раціональність використання відповідних земель.
Значною мірою досягненню такого балансу сприяє поєднання в одній особі
функцій користувача ділянки, що об’єктивно прагне інтенсифікувати
використання землі і взяти при цьому максимальну вигоду, і його власника, що
прагне, у свою чергу, зберегти корисні властивості своєї ділянки.
Так, обстеження американських і канадських фермерів, що мають у
власності одну частину оброблюваної ними землі, а іншу орендують, показали,
що на власній землі фермер дотримується системи сівозмін, вчасно вносить
добрива, видаляє каміння і т. п., тоді як на орендованій частині земель (навіть,
якщо вона має більшу потребу в меліоративних роботах) той самий фермер
ігнорує ці природозахисні дії.
Таким чином, у процесі використання землі, особливо
сільськогосподарського призначення, повинні поєднуватися як інтереси
конкретних землекористувачів, так і суспільства в цілому.
Використання земель повинно:
1) відповідати соціально-економічним інтересам розвитку країни в цілому,
окремих галузей, регіонів і конкретних землекористувачів;
2) найбільш повно враховувати природні й економічні умови й властивості
конкретних територій і передбачати оптимальне співвідношення угідь та
оптимальні спеціалізацію і розміри виробництв;
3) бути найефективнішим способом організоване й забезпечувати
досягнення максимального економічного й соціального ефекту при дотриманні
екологічних вимог;

4