Page 68 - 4751

зазначити, що навіть найкращі європейські університети за
рівнем матеріального забезпечення і науково-педагогічним поте-
нціалом поступаються американським.
Між тим українське освітнє співтовариство відноситься до
Болонських реформ насторожено. І це не випадково, оскільки
буває невизначеність і суперечливість ситуації, що складається. З
одного боку, на тлі вельми скромного досвіду розвитку україн-
ської вищої освіти у ринкових умовах Болонський процес підно-
ситься його прихильниками як спосіб використання в Україні
західних технологій організації освіти, які покликані сприяти
вирішенню проблем, що стоять перед вітчизняною вищою шко-
лою. З іншого боку, ризики неминучих для української освіти
втрат, які породжуються Болонськими реформами, цілком порів-
нюються з очікуваннями можливих надбань. Насамперед, викли-
кає сумніви затребуваність українським народним господарст-
вом випускників-бакалаврів. Крім того, високотехнологічні спо-
соби трансляції знань і атестації, передбачувані Болонськими
реформами, покликані формувати в учнів переважно інструмен-
тальне ставлення до предмета, що позбавляє освіту творчого під-
ходу. Важливим є те, що Болонський процес орієнтує на роз-
виток дистанційних форм освіти, чим об'єктивно посилює відчу-
женість знання від учасників освітнього процесу.
Слід зазначити, що українська культурна традиція, на від-
міну від західної, орієнтована все-таки на живе слово. Вона при-
пускає наявність носіїв цього живого слова або дії, що
опосередковують освоєння знання учнями. У цьому сенсі україн-
ський викладач не тільки і не стільки тьютор, тобто менеджер
освіти, – він не меншою, а може бути, більшою мірою наставник і
моральний авторитет для своїх учнів.

67