Page 99 - 4695

Але і тут виявилася проблема. Річ у тому, що просто діало-
гове вікно, навіть будучи безрежимним, малокорисне, оскільки
перекриває дуже багато інформації у робочій області. Вирішення
цієї проблеми було еволюційним: були придумані палітри, тобто
вікна, з яких вилучили все порожнє місце. Виявилось, що палі-
три, окрім малих розмірів, мають одну велику перевагу: користу-
вачі дуже люблять їх розставляти на екрані індивідуальним по-
рядком. Це істотно підвищує суб'єктивне відчуття контролю над
системою. На жаль, візуальний дизайн палітр, як правило, досить
складний і тривалий, так що суто економічні причини заважають
переробити в палітри всі діалогові вікна (рис. 7.2).

Рисунок 7.2 Приклад палітри з програми Adobe PageMaker
На жаль, через малі розміри палітр у них ніколи не поміща-
ються повноцінні підписи до елементів, що істотно уповільнює
швидкість навчання. Існує неформальний, але на подив вірний
закон: суб'єктивна важливість інформації, що перекривається
діалоговим вікном (палітрою зокрема), не залежить ні від роз-
мірів, ні від положення вікна, а залежить тільки від периметра.
У результаті постійно виявляється, що користувачі, прагнучи
відкрити потрібну інформацію, перекладають вікна з місця на
місце, що знижує продуктивність (неістотно) і суб'єктивне за-
доволення (істотно). При цьому, якщо зробити палітру малень-
кою, понизиться вірогідність її вимушеного перетягування, але
виросте суб'єктивне незадоволення від її перетягання («така ма-
ленька, а так дратує»). Більш того, палітра перекриває не всю
потрібну інформацію, а її частину; при цьому все одно палітру
доводиться переміщати. Єдиним способом позбавитися від
цього ефекту є зменшення периметру палітри, а досягнути
цього можна, тільки прикріпивши палітри до краю екрану.
Так зявилися панелі інструментів, які містять не тільки пік-
тограми інструментів, а й не дуже складні елементи управління.
У деякому сенсі, це повернення до початку, до часів, коли один

98