Page 22 - 4634

поступове нарощування їх потенціалу відповідно до вимог світового ринку. У таких
умовах виникає необхідність у формуванні основних положень, які визначають дії
українських підприємств на шляху до успішного інтегрування у світовий
економічний простір.
Таким чином, зовнішньоторговельна політика підприємства – це сукупність
цілеспрямованих організаційних, економічних та фінансових заходів щодо реалізації
потенціалу розвитку підприємства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Серед
чинників такого потенціалу слід відмітити такі положення: організація
зовнішньоекономічної діяльності шляхом використання адаптивних структур
організаційної побудови, здатних досягати стратегічних цілей розвитку та залучення
фахівців даної сфери діяльності з урахуванням рівня їх професійної майстерності;
наявність та можливість ефективного використання техніко-технологічної складової
потенціалу підприємства для виробництва конкурентоспроможної продукції на
основі використання сучасних форм міжнародного кооперування, створення
спільних підприємств, використання продуктів інтелектуальної праці (патенти,
ліцензії, "ноу-хау", інжиніринг); ефективність функціонування підприємств, що
здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, яка досягається шляхом інтенсивного
використання задіяних ресурсів із врахуванням можливості зменшення витрат на
виробництво продукції, що дозволить витримувати цінову конкуренцію на
світовому ринку та отримувати прибуток; можливість акумулювати внутрішні
фінансові ресурси та залучати зовнішні інвестиції для реалізації програм
інноваційного розвитку, проведення досліджень зарубіжних ринків, залучення
маркетингових інструментів з метою створення попиту на зовнішніх ринках
реалізації продукції та послуг.
До основних пріоритетів зовнішньоекономічної політики вітчизняних
підприємств в сучасних умовах слід віднести наступні позиції. Передусім, на рівні
підприємств необхідно підвищувати ефективність управлінських структур, які
формують бачення, місію та цілі його функціонування у сфері
зовнішньоекономічної діяльності та забезпечують їх досягнення за рахунок
раціонального розподілу наявних ресурсів (трудових, техніко-технологічних,
інноваційних, фінансово-інвестиційних, інтелектуальних, інформаційних). Як
зазначають фахівці діяльність переважної кількості вітчизняних підприємств-
експортерів (34,9 %) підпорядковується стратегії розвитку терміном до одного року,
терміном до трьох років – 31,7 % і терміном понад десять років – 2,3 % опитаних
підприємств – експортерів.
Не менш важливим є підвищення технологічних можливостей вітчизняних
підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на основі
використання інновацій. До альтернативних джерел розширення інноваційного
потенціалу слід віднести: впровадження інформаційних технологій, які розширюють
можливості технічного розвитку виробництв; структурна перебудова із
використанням стимулюючих механізмів інноваційного розвитку; використання
різноманітних форм міжнародного кооперування, що є мотивуючим фактором
підвищення якості та рівня конкурентоспроможності національного виробництва.
Слід особливу увагу приділити фінансово-економічному обґрунтуванню заходів
зовнішньоекономічної політики через використання таких положень: формування

22