Page 31 - 4601

вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку,
новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку,

угорську, русинську, караїмську і кримчацьку [20].
У правовому регулюванні документозабезпечення велике теоретичне та

практичне значення має Закон України «Про інформацію» [22], який
практично став першим національним законодавчим актом у цій сфері. Цей

Закон здійснив значний вклад у розробку понятійно-термінологічного

апарату. Зокрема ним дано визначення таких базових понять

документозабезпечення як інформація, документ, первинний документ,

вторинний документ, державна інформаційна політика, інформаційна

діяльність та деяких інших. Стаття 21 цього Закону визначає поняття

інформації державних органів та органів місцевого самоврядування,

розуміючи під цим офіційну документовану інформацію.

Активне впровадження у процеси управління новітніх технологій

справило відповідний вплив на зміст документаційного забезпечення. У

документозабезпеченні виникають пов'язані з цим нові відносини, які

потребують свого правового регулювання. З цією метою Верховна Рада

України прийняла кілька спеціальних законів, до яких, насамперед, слід

віднести Закони України «Про Національну програму інформатизації» [25],

«Про електронні документи та електронний документообіг» [18], «Про

електронний цифровий підпис» [19].

Згідно із ст. 2 Закону України «Про Національну програму

інформатизації» [25] зазначена Програма визначає стратегію розв'язання

проблем забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки

соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної,

національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного

значення. Національна програма інформатизації становить комплекс

взаємопов'язаних окремих завдань, спрямованих на реалізацію державної

політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної

інфраструктури України внаслідок концентрації та раціонального

30