Page 167 - 4598

• зарубіжні інвестори;
• банки;
• страхові компанії;
• прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні

проекти.
Починаючи з 70—80-х років, у технічно розвинених країнах
стали активно поширюватись різні форми спільного проведення

науково-дослідних робіт, які перш за все спрямовані на забезпечення
великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує
виконання складних програм НДДКР, значних фінансових,
матеріально-технічних і людських ресурсів. Виникла міжфірмова

науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі
об’єднання фірм різних розмірів між собою і/або з університетами на
основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація

націлена на вирішення довгострокових комерційних завдань,
пов’язаних із глобальним поширенням нової технології, скороченням
строків розробки й освоєння проектів, швидшим просуванням нових

виробів на ринок.
У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн
активізують міжфірмові зв’язки. Виділяють такі основні форми

міжфірмового співробітництва як:
• угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності —
«спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;
• створення спільних підприємств (СП);

• угоди про поглинання новаторських малих підприємств
(венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових
технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази

фірми;
• угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма
розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і
передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних

рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного
персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;
• угоди про розподіл відповідальності між компаніями —

засновниками консорціуму;
• угоди про створення науково-технічних альянсів.
Кінець 80-х і 90-ті роки відзначаються швидким зростанням

міжнародної науково-технічної кооперації фірм — науково-технічних

167