Page 154 - 4598
P. 154

Ці  та  інші  організаційні  форми,  що  забезпечують  розвиток
            інноваційних  процесів,  упорядковують  цей  складний  і  ризиковий
            процес, стимулюють його і регулюють на різних ієрархічних рівнях
            управління — на підприємстві, у корпорації, регіоні, країні в цілому.

                    У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації
            процесу «наука — виробництво — споживання» — науково-технічні
            парки.

                    Технопарк  являє  собою  науково-виробничий  територіальний
            комплекс,  до  якого  входять  дослідні  інститути,  лабораторії,
            експериментальні  заводи  з  передовою  технологією,  створювані  на
            заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з

            розвиненою  інфраструктурою,  до  якої  належать:  лабораторні
            корпуси,  виробничі  приміщення  багатоцільового  призначення,
            інформаційно-обчислювальні  центри  колективного  користування,

            системи  транспортних  та  інших  комунікацій,  магазини,  житлово-
            побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.
                    Уживання  слова  «парк»  обґрунтоване,  адже  ці  центри

            організуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах з
            красивим природним ландшафтом, що створює сприятливі для праці
            умови.  Є  парки,  що  розташовані  на  великій  відстані  від  міських

            центрів.
                    Основна         мета        технопарків           —       досягнення           тісного
            територіального зближення між необхідною для наукових досліджень
            матеріальною  базою,  що  належить  промисловому  виробництву,  та

            людським  компонентом  наукового  потенціалу  країни,  що  формує
            максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.
                    В основу створення технопарків покладені такі принципи:

                    •  координація діяльності та співробітництво чотирьох головних
            ланок:  науки,  вищої  школи,  державного  сектору  виробництва,
            приватних компаній і регіональних міських органів управління;
                    •  прискорення процесів передавання науково-технічних знань,

            отриманих  під  час  фундаментальних  та  прикладних  наукових
            досліджень, у виробництво;
                    •  розвиток інноваційного підприємництва;

                    •  залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в
            інноваційну сферу;
                    •  концентрація та використання ризикового капіталу.






                                                              154
   149   150   151   152   153   154   155   156   157   158   159