Page 57 - 4558

4.2 Композиція паркового ландшафту
Формування паркового ландшафту здійснюється з
використанням специфічних засобів, прийомів і категорій, які
дозволяють створити художній образ простору з
переважанням природних компонентів. Архітектурна
композиція парку сприймається через естетичні властивості
середовища, в якому відпочивають люди, тому психологічні
аспекти взаємодії ландшафту на людину складають основу
для досягнення найбільшого позитивного ефекту від
сприйняття паркових пейзажів. Реакція людини на його
оточення в парку: почуття, думки, відчуття, стан, враження –
розкриває естетичні переваги або недоліки композиції
середовища, складає емоційну оцінку побаченого. Таким
чином, проектування паркового простору передбачає
насамперед створення серії станів, відчуттів через визначене
розміщення компонентів пейзажу.
Архітектурна композиція паркового середовища у
найбільш загальному понятті представляється як поєднання
відкритих просторів (газонів, водоймищ, схилів, площ) і
об’ємів (рослинності, архітектурних об’єктів). У їх взаємному
розміщенні, співвідношенні і порядку чергування
закладається специфіка об’ємно-просторової побудови парку.
Характер пейзажу визначається насамперед відношенням
об’ємів рослинності і відкритих просторів парку: переважання
густих посадок дерев і чагарників створює тип закритого
пейзажу (ареал тіні), а, навпаки, переважання добре
освітлених фрагментів паркового простору, що глибоко
проглядаються, формують тип відкритого ландшафту (ареали
світла). Між двома названими контрастними типами пейзажу
парку існує широка градація перехідних категорій (статично і
динамічно замкнуті, напівзамкнуті та інші простори), при
цьому специфіка сприйняття і психологія впливу різних
ділянок середовища мають певну кількісну інтерпретацію.

56