Page 222 - 4535

вихідні мету і завдання цієї діяльності, забезпечити її
необхідними для «запуску» засобами, розробити технологію
оперування з цими засобами. У процесі діяльності мета і
завдання і засоби можуть уточнюватися, коректуватися,
змінюватися.
Виникає питання: хто це все виконує – запускає діяль-
ність, керує нею, формулює і коректує мету, знаходить
потрібні ресурси? Поставимо питання в більш широкій
площині. Створення і використання будь-якого ТО насправді
забезпечується складною системою діяльності.
І на поставлене питання можна відповісти так. Усе
залежить від ступеня складності цієї системи і її масштабів.
Скористуємося наступною аналогією. Автолюбитель,
особливо досвідчений, уміє самостійно виявляти й усувати
низку несправностей свого автомобіля, виконувати різні
регулювальні роботи: підтримувати рівень оливи та
охолоджувальної рідини у двигуні; тиск у шинах; замінювати
гальмівні колодки; повітряні та оливні фільтри та ін. Тобто на
якомусь рівні складності проблем технічного обслуговування
і ремонту автомобіля автолюбитель справляється сам,
виконуючи дві ролі: роль водія – головну роль і роль
автомеханіка з дрібного ремонту. Але якщо виникають
складніші проблеми, він звертається в автосервіс, де
автомобіль попадає в руки професіоналів у галузі технічного
обслуговування і ремонту.
Так і в організації діяльності та керування нею.
На рівні невеликого колективу – бригади, групи, відділу,
окремої служби і навіть невеликого підприємства – це може з
успіхом здійснювати людина, яка має інженерну освіту,
відповідну профілю роботи цього колективу і який пройшов
шлях від рядового працівника до керівника. При цьому він
здебільшого поєднує функції керівника з функціями
працівників, підлеглих йому. Наприклад, завідувач кафедрою
у вузі, організовуючи діяльність викладачів і керуючи нею,

221