Page 28 - 453

Документальну комунікацію можна вважати здійсненою
лише в тому випадку, коли реципієнт (користувач) одержав
закодовану на матеріальному носії інформацію, відправлену
комунікантом, і декодував її. В основі документальної
комунікації лежать комунікаційні процеси, в яких виділяють
наступні складові частини:
- той, що передав документну інформацію, комунікант –
особа, яка утворює повідомлення (автор документа, докуме-
нтної інформації, повідомленння);
- той, кому призначена документна інформація – реципієнт –
це особа або група осіб, які приймають повідомлення (кори-
стувач, глядач, читач, слухач);
- спосіб або канал передачі інформації – комунікат – це
документ у формі книги, журналу, газети, фільму і т. д.;
- зміст інформації, яка передається, і зафіксована на мате-
ріальному носію;
- код – правила мови, на якій зафіксоване якесь повідомлення;
- контекст – в ньому повідомлення набуває всієї повноти свого
смислу.
Кодування – це подання ідеї (смислу), яку бажає донести
до одержувача комунікант, в кодах або символах, тобто в
знаках, які переводять ідею на мову, зрозумілу реципієнту.
Коди використовуються у вигляді слів, звуків, кольору.
Декодування повідомлення – це переклад його на мову
одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям
одержувача, його можливістю розпізнавати та інтерпретувати
коди, використані для передачі смислу.
Сприйняття повідомлень носить суб’єктивний характер і
може здійснюватись від 0 до 100%.
Так, незнання іноземної мови зводить можливість
декодування іншомовного повідомлення до нуля. А наявність
схожого професіонального, життєвого досвіду передавача і
одержувача збільшує сприйняття інформації.

32