Page 51 - 4421

2  K  M
P  , (5.36)
f d    2 l 
- якщо з'єднання навантажене одночасно осьовою силою F і обертаючим
моментом М:

2
 2 M 
2
K F   
 d  (5.37)
P 
f d    l 
Натяг визначають за формулою:

 C C 
P   P  d 1  2 , (5.38)
 
 E 1 E 2 

2
 d 
1    1  
C   d 2   
1 2
 d  , (5.39)
1    1  
 d 2 
2
 d 
1    1  
C   d 2   
2 2
 d 
1    1  
 d 2 
де d - посадочний діаметр;
d 1 - діаметр отвору охоплюваної деталі (для суцільного вала, d 1 = 0);
d 2 - зовнішній діаметр деталі, що охоплює.
Висота R z1 i R z2 мікронерівностей посадкових поверхонь задається.
Необхідний натяг визначають за формулою: Δ т = Δ р + 1,2(R z1 + R z2).

Стандартну посадку підбирають запо
таблицеюях допусків і посадок так, щоб
найменший натяг Δ min був би приблизно
рівний значенню необхідного натягу Δ т.
Найбільший розрахунковий натяг
визначають за формулою:

Δ т = Δ р + 1,2(R z1 + R z2) Δ рmax, (5.40)

де – Δ max відповідає найбільшому натягу
обраної посадки.
Найбільший контактний тиск p max,,

що може виникнути на посадковій поверхні
Рисунок 5.19 – З’єднання з'єднувальних деталей визначають за
деталей з натягом формулою:
 C C 
P   P  d 1  2 . (5.41)
 
 E 1 E 2 
Для перевірки міцності деталей з'єднання визначають еквівалентні

50