Page 18 - 4298

можливості оцінювати діяльність підрозділів є також
розподіл прибутку між центрами відповідальності та
гарантія їх автономії.
Трансфертну ціну можна формувати за допомогою
декількох методів (на основі витрат, ринкових цін,
договірних цін), проте у будь-якому випадку доцільно
дотримуватись принципу: трансфертна ціна встановлюється
в межах мінімальної ціни, на які погоджується підрозділ-
продавець та максимальної ціни, на яку згідний підрозділ-
покупець. Трансфертна ціна в ідеалі повинна
відшкодовувати усі релевантні витрати: як дійсні, так і
альтернативні.
Трансфертне ціноутворення на основі ринкової ціни
доцільно застосовувати за наявності зовнішнього ринку для
проміжного продукту, а керівники підрозділів мають
повноваження робити вибір: виходити на зовнішній ринок
чи користуватись послугами внутрішніх підрозділів. Якщо
зовнішній ринок проміжного продукту відсутній, то
доцільніше застосовувати ціноутворення на основі витрат –
маржинальних (як правило, це змінні витрати) або повних.
Кожна з баз для ціноутворення має свої переваги та
недоліки, які треба враховувати залежно від мети
формування цін. Досить часто виникають ситуації, коли
сторони не можуть встановити таку ціну, яка б враховувала
усі інтереси. У такому вразі застосовують підхід з
використанням договірних цін, коли керівники вищих ланок
управління виступають у ролі арбітра та приймають
остаточне рішення.
Для узгодження інтересів сторін можна
застосовувати різні ціни для підрозділу-продавця та
підрозділу-покупця. Таке ціноутворення називають
подвійним. У такому разі сума фінансових результатів
підрозділів-продавця та покупця не співпадатиме із
фінансовим результатом підприємства в цілому. Для
коригування такої ситуації в обліку використовують
рахунок внутрішніх фінансових результатів. Його дані
17