Page 138 - 4262
P. 138

майже  одночасно  по  всій  Землі,  а  інші  розвиваються
           поступово.  Ознакою  магнітної  бурі,  що  виникає  раптово,
           слугує  різка  зміна  всіх  трьох  магнітних  компонент.
           Горизонтальна  меридіональна    компонента  H  раптово
           збільшує  інтенсивність  і  це  збільшення    іноді  випереджає
           невеликий  від’ємний  імпульс.  При  раптовому  початку  бурі
           амплітуда  варіацій  максимальна  в  авроральних  зонах  і
           зменшується в напрямку до екватора. Після раптового початку
           бурі рівень горизонтальної компоненти H протягом декількох
           годин  звичайно  розміщується  вище  рівня,  що  був  перед
           бурею,  цей  етап  (додатних  значень)  розглядається  та
           позначається  як  перша  або  початкова  фаза.  Значення  Н
           складають від 10 нТ до 20 нТ у середніх широтах. Після цієї
           фази  йде  слідом  суттєве  зменшення  інтенсивності  нижче
           «нормальних»  значень.  Падіння  амплітуди  на  декілька
           десятків нТ під час бурі середньої інтенсивності відповідає її
           «головній  фазі».  Максимальне  відхилення  досягається  через
           12  годин.  Після  цього  значного  зменшення  амплітуди
           відбувається  повільний  зворот  до  нормального  рівня,  який
           звичайно  простягається  на  декілька  діб.  Увесь  цей  опис
           представляє  осереднені  характеристики  магнітних  бур  у
           середніх і низьких широтах, а характеристики окремих явищ
           геомагнітних  бур  можуть  суттєво  відрізнятися  від  цих
           узагальнених.
                  У  міру  наближення  до  авроральної  зони  на  зміни
           магнітного  поля  накладаються  магнітні  бухти,  зміни
           магнітного поля тут значно більш нерегулярні та інтенсивні,
           ніж  у  низьких  широтах,  і  варіації  можуть  досягати  декілька
           тисяч нТ. У межах полярних шапок ступінь збурення декілька
           менший, ніж в авроральній зоні, але все ж таки більш значний,
           ніж у середніх широтах. Ці характерні варіації геомагнітного
           поля у високих широтах свідчать про існування інтенсивних і
           концентрованих  авроральних  електроджетів,  які  звичайно
           спрямовані на схід перед „магнітною північчю” та на захід –
           після неї. „Магнітна північ” визначається як час, коли Сонце
           розташовується  над  магнітним  меридіаном,  протилежним
           тому,  на  якому  стоїть  магнітна  обсерваторія.  Різниця  між
           „локальною північчю” та „магнітною північчю” залежить від
           положення пункту спостереження (та до деякого ступеня від



                                           138
   133   134   135   136   137   138   139   140   141   142   143