Page 127 - 4201

Структура земної кори. В той час існують давні платформи і
геосинклінальні пояси, які широко розвинуті площею. Складчасті області в
межах геосинклінальних областей займають незначні території. На початку
кембрію існує западина Тихого океану. Вважається можливим існування
океанічних западин на місці сучасних: Атлантичного поясу (океан Япетус ),
Середземноморського поясу (океан Тетис), Урало-Монгольского поясу. В

північній півкулі розташовані Північноамериканська, Східноєвропейська,
Сибірська, обидві Китайські давні платформи і Таримський масив. До них
прилягають байкальські складчасті системи, які є гетерогенним фундаментом
докембрійських платформ (у південній півкулі така платформа називається
Гондваною).

Рисунок 11.3 - Основні представники органічного світу силуру:
1 – Halysites; 2 – Favosites; 3 – Omphyma; 4 – Phacops; 5 – Encrinurus; 6 – Eurypterus; 7 – Atrypa; 8 –
Stylonurus; 9 – Cyrtoceras; 10 – Pentamerus; 11 – Fenestella; 12 – Cyathocrinus; 13 – Chonetes; 14 –
Monograptus; 15 – Spirograptus; 16 – Cephalaspis; 17 – Pteraspis; 18 – Birkenia; 19 – Psilophyton.

Історія розвитку геосинклінальних складчастих областей
Атлантичний пояс включає Північноатлантичну і Мексикансько-
Апалацьку геосинклінальні області. Розвиток їх у ранньому палеозої був
подібним. Найбільш вивчена будова нижнього палеозою в межах
Великобританії та Ірландії. У кембрійський період осадові відклади
розповсюджені локально. Відклади ордовіку поширені більш широко, ніж
кембрійські. Вони відмічені в Уельсі, центральній і північній Англії та
Шотландії. Відклади силуру поширені у Великобританії та Ірландії.
Силурійські відклади також поширені в Уельсі, Англії, Південній Шотландії.
Це теригенні і карбонатні породи. Вулканічні практично відсутні.
Нижньопалеозойські породи прорвані інтрузіями основного і кислого
складу (Шотландія та Ірландія). Гранітні масиви проривають складчасті
комплекси. Наприкінці раннього палеозою завершила розвиток Грампіанська

130