Page 176 - 4172

трубах, ізолюють випробовуваний об’єкт від решти частини
свердловини, створюють депресію на пласт і з’єднують
випробовуваний пласт з устям свердловини через порожнину колони
труб. Завдяки депресії флюїд з пласта надходить у колону труб, а в

процесі випробування записується крива зміни тиску на вибої у часі.
Розшифрування цієї кривої служить підставою для оцінювання
фільтраційних та гідродинамічних параметрів пласта. Після закінчення

випробування обладнання піднімають із свердловини, її поглиблюють
дальше і після розкриття наступних продуктивних пластів їх
випробовують почергово за поданою вище схемою.
З використанням цього методу на момент закінчення

свердловини бурінням отримують повну інформацію про наявність
продуктивних пластів по розрізу свердловини і вирішують питання
про доцільність спуску експлуатаційної колони.

3.3 Виділення об’єктів для випробування

Успішність проведення випробувань здебільшого залежить від
вибору комплексу попередніх досліджень, види і кількість яких,

повинні бути достатніми для одержання найповнішої характеристики
розрізу свердловини. Результати таких досліджень служать підставою
для виділення в розрізі свердловини об’єктів, які підлягають
випробуванню. Великий вплив на результати випробувань має

проникнення фільтрату промивальної рідини в пласт та час, протягом
якого цей пласт піддається дії промивальної рідини, тобто час від
початку розкриття до початку випробування. За даними [39] при дії

промивальної рідини у пласті більше трьох діб якість робіт
понижується у 2 рази.
Наявність у розрізі свердловини пластів, насичених нафтою чи
газом, у процесі буріння може бути встановлена:

1) за нафтогазопроявами, що спостерігаються на усті
свердловини під час буріння;
2) за насиченістю вуглеводнями зразків порід, піднятих з вибою

або шламу;
3) за наявністю вуглеводневих газів у шламі або у промивальній
рідині, що циркулює у свердловині;

4) за результатами люмінесцентно-бітумінологічного аналізу
промивальної рідини чи шламу.

168