Page 9 - 376_

чного”, до абсолютних та універсальних ідеалів. Романтики мріяли
не про часткове удосконалення життя, а про цілісне вирішення усіх
його протиріч. Розлад між ідеалом і дійсністю, що був притаманний
всім попереднім напрямам, набуває у романтизмі надзвичайну гост-
роту й напруженість, що є сутністю наявності двох світів – дійсного
(реального) та ідеального (уявного). При цьому у творчості одних
романтиків домінувала думка про загадковість життя, про необхід-
ність підкоритися долі (поети “озерної школи”, Шатобріан, В.А.
Жуковський); у творчості інших (Байрон, П.Б. Шеллі, Ш. Петефі,
А.Міцкевич, М.Ю. Лермонтов) звучить тема боротьби, протесту
проти “зла світу”.
Однією з форм протиставлення ідеалу й дійсності була ро-
мантична іронія (Ф.Шлегель, К.В.Ф. Зольгер, Жан Поль, Л. Тік,
Брентано, Мюссе, Г.Гейне). Спочатку вона визнавала обмеженість
будь-якої точки зору ( у тому числі і романтичної), відносність істо-
ричної дійсності, крім життя й світу у цілому, несумісність можли-
востей буття з емпіричною реальністю. Пізніше в ній відобразилася
свідомість нездійсненності романтичних ідеалів, одвічної ворожості
мрії й життя.
Романтики відкрили незвичайну складність, глибину духов-
ного світу людини, внутрішню безкінечність людської індивідуаль-
ності. Людина для них – малий всесвіт, мікрокосмос. Інтерес до си-
льних, яскравих почуттів, до складної людської душі, прагнення
інтуїтивного й несвідомого – суттєві риси романтичного світо-
сприйняття. Романтизмові притаманні ідеї свободи, суверенності
особистості (у якій, за думкою Ф. Шлегеля, увесь “пафос земного”,
вся “гострота життя”), особлива увага до неповторного в людині,
культ індивідуального.
Романтики проявили глибокий інтерес до особливостей на-
ціонального духу й культури, а також до різних історичних епох.
Вимога історизму й народності мистецтва (у першу чергу, передача

9