Page 8 - 376_

терміном для позначення нового літературного напрямку, що про-
тистоїть класицизму, вищою точкою антипросвітницького руху.
Його основна соціально-ідеологічна передумова – розчарування у
наслідках Великої французької революції та у буржуазній цивіліза-
ції взагалі. Неприйняття буржуазного способу життя, протест проти
бездуховності та егоїзму буржуазних відношень, що знайшли своє
вираження спочатку у сентименталізмі й преромантизмі, набули у
романтизмі особливу гостроту. Реальність історії виявилася непідв-
ласною “розуму”, ірраціональною, непередбаченою, повною таєм-
ниць, а сучасний світоустрій – ворожим природі людини та його
особистій свободі. Невіра у соціальний, промисловий, політичний,
науковий прогрес, що принесли нові контрасти та антагонізми, а
також духовне спустошення особистості, розчарування у суспільст-
ві, яке обґрунтовували, проповідували найкращі представники єв-
ропейської інтелігенції, поступово розросталося до “космічного пе-
симізму”. Ця невіра приймала загальнолюдський, універсальний
характер, вона супроводжувалася безнадійністю, відчаєм, “світовою
скорботою” (“хвороба століття” притаманна героям Ф.Р. де Шатоб-
ріана, А. Де Мюссе, Дж.Н.Г. Байрона, А. де Віньї, А. де Ламартіна,
Д.Леопарді, ліриці Г.Гейне). Тема “страшного світу” (із його сліпою
владою матеріальних відношень, ірраціональністю доль, туга вічної
одноманітності життя) пройшла скрізь історію романтичної літера-
тури, втілилася у “драмі фатуму”, чи “трагедії фатуму” (Ц.Вернер,
Г.Клейст, Ф.Грильпарцер, у творах Байрона, К.Брентано, Е.Т.А. Го-
фмана, Е.По).
Разом з тим романтизмові притаманне почуття причетності
світові, що розвивається, відчуття багатства й можливостей життя,
“ентузіазм”, заснований на вірі у всемогутність вільного людського
духу. Одна з особливостей романтизму – прагнення до оновлення.
Відчуттю загальної розчарованості у дійсності, в можливостях ци-
вілізації й прогресу протистоїть романтичне прагнення до “безкіне-

8