Page 56 - 346_

скульптура сполучила натуралістичну подробицю деталей з
декоративністю і динамічністю фігур, що передавали
напружене духовне життя. З'являються й ілюзорно-
фангасмагоричні образи (наприклад, химери собору Паризької
богоматері).
Скульптори епохи Відродження створили галерею
яскраво індивідуальних образів вольових, ініціативних,
діяльних людей.
Скульптура бароко (XVII ст.) була урочиста, парадна,
повна мальовничої вигадливої гри світла і тіней, вона являла
собою бурхливе, невтримне кипіння мас, що клубочуться.
Скульптура класицизму, навпроти, раціоналістична,
спокійна, велична, їй властива шляхетна простота.
У ХVIII ст. скульптура починає тяжіти до соціально-
психологічної портретної характеристики людини. У XIX ст.
міцно затверджуються і розцвітають реалістичні форми
скульптури. Скульптори створюють естетичні багатогранні
зображення людей. Образи знаходять історичну конкретність,
побутову і психологічну характерність.
У XX ст., зберігаючи завоювання реалізму, скульптори
прагнуть дати більш узагальнене, часом навіть символічне,
загальнолюдське трактування скульптурних образів.
Література. Література естетично освоює світ у
художнім слові. Її предмет хоча і не прямолінійно, але
неухильно розширюється. У її сферу нині входять природні
явища, величезні соціальні катаклізми і рухи народних мас,
духовне життя індивіда і подробиці почуттів. У різних своїх
жанрах література охоплює цей матеріал чи через драматичне
відтворення дії, чи через епічне оповідання про події, чи через
ліричне саморозкриття внутрішнього світу людини.
Гегель відзначав унікальну здатність літератури
утягнути свій зміст то в сферу думки, то в зовнішню область
явища і тому не виключали із себе ні філософської думки, ні
зовнішнього природного буття.
Існують виконавські мистецтва (музика, хореографія,
театр), що для свого естетичного впливу вимагають
художника, що передає аудиторії створені творцем образи.
Невиконавські мистецтва (скульптура, живопис) не мають
потреби у творчому посереднику між автором і аудиторією.
54