Page 19 - 166
P. 19

19

               стійкий.  Здатен  горіти  або  вибухати  в  залежності  від  початкового  імпульсу.
               Димні порохи можуть електризуватися при терті частинок одна об одну або об
               діелектричні  матеріали  (наприклад,  при  пересипанні),  і  внаслідок  цього,
               спричинити  спалах  пороху  чи  летючих  речовин.  Для  уникнення  цього  порох
               можна змішати з графітом або зволожити.
                      Існують  змішані  порохи,  в  якості  окислювача  в  яких  використовують
               нітрати чи перхлорати K, Na, NH 3, а палива і в’яжучої – пластмаси, каучуки,
               смоли. Порохи  на базі перхлоратів чутливі до механічних дій; після згорання
               утворюється HCl, яка діє на пласт (ПГТ, ТГХД).
                      Основа  бездимних  порохів  –  нітроцелюлоза,  яку  желатинують,
               обробляючи розчинником, а утворену колоїдну тістоподібну масу пресують для
               надання  відповідної  форми.  В  залежності  від  типу  застосованого  розчинника
               бездимні порохи діляться на:
               —  піроксилінові  порохи,  виготовлені  з  високоазотистої  нітроцелюлози
                  (піроксиліну), обробленої спирто-ефірними сумішами;
               —  нітрогліцеринові  балістити  –  з  низькоазотистої  нітроцелюлози,  обробленої
                  нітрогліцерином;
               —  нітрогліцеринові  кордити  –  піроксилін+нітрогліцерин  з  добавками  ацетону
                  або спирто-ефірних сумішей.
                      Форма  –  найрізноманітніша:  циліндр,  стрічка,  трубка.  Характер
               наростання тиску визначається товщиною склепіння  – мінімальним розміром
               порохового елементу в заряді (товщина стінки, тощо).
                      Хімічна  стійкість  бездимних  порохів  значно  нижча,  ніж  димних  і  БВР.
               При  зберіганні  вони  розпадаються  (особливо  при  високих  температурах)  з
               виділенням  окислів  азоту  –  запах,  зміни  поверхні  зарядів  (плями,  здуття,
               тріщини). Характеристики цих порохів змінюються і в залежності від вологості
               середовища.  Крім  цього,  в  нітрогліцеринових  порохів  буває  ексудація
               (випітнення)  нітрогліцерину  на  поверхні  заряду,  що  надзвичайно  збільшує
               небезпеку їх використання.

                      3.3 Бризантні вибухові речовини
                      В  геофізичній  практиці  практиці  найбільш  широко  застосовують
               індивідуальні ВР бризантної дії, серед яких треба виділити гексоген, тротил  і
               ТЕН.
                      Гексоген (CH 2NNO 2) 3 – біла кристалічна ВР. Потужний, термостійкий –
                                                    0
               плавиться при температурі 204 С. Відносно слабочутливий до удару і тертя, для
               зниження  чутливості  додають  флегматизатори,  наприклад  –  парафін.  Висока
               вартість.  Надійність  в  різних  умовах.  Здатен  до  активного  горіння,  яке
               переходить  в  детонацію  при  слабкому  газовідводі,  а  при  певній  (декілька  кг)
               критичній масі –  і       в    атмосферних         умовах,      на    відкритому       повітрі.
               Застосовується (часом  у сплавах з  іншими  ВР) в  кумулятивних зарядах, ДШ,
               торпедах та інших вибухових засобах. В останні роки з’явився більш потужний
               аналог – октоген (CH 2NNO 2) 4.
                      Тротил  (C 6H 2CH 3(NO 2) 3)  –  тринітротолуол  –  також  дуже  поширена  ВР.
               Застосовується  самостійно  і  в  сплавах  з  іншими  ВР  –  в  торпедах  і  при
   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24