Page 66 - 106

65

пластин (двовимірний варіант) із масою (магнітним
моментом):

М n()= n()h n(), (2.45)

де  n() – середньозважене значення густини (намагніченості)
n-ої товщі вздовж вісі z, визначене у точках  (по вісі х);
h n()=f n+1()–f n() – товщина n-ої товщі;
f n+1() – глибина залягання підошви товщі;
f n() – глибина залягання покрівлі товщі.

Найбільш оптимальною та ефективною
апроксимаційною конструкцією є щільна упаковка області
середовища малими елементарними комірками
призматичного типу. Вона є і найбільш простою серед
фізично змістовних "конфігураційних розподілів джерел
полів", які за визначенням В.М.Страхова [2] лежать в основі
перспективного кінцево-елементного підходу до опису
геологічних середовищ.
Перепоною у використанні таких конструкцій була
проблема часу розрахунків трансцендентних функцій (див.
формули 2.15, 2.19, 2.35, 2.39), що обмежувало збільшення
кількості комірок до тисяч і тим більше, до сотень тисяч.
Актуальність цієї проблеми підкреслював В.М.Страхов [3].
Проблема часу вирішується досить ефективно, якщо пряму (і
обернену) задачу представити у вигляді швидкої згортки [4,
5].
Апроксимаційну конструкцію, яка використовується для
дискретизації неперервних функцій розподілу густини
(намагніченості) будемо називати лінійною. Апроксимаційну
конструкцію для дискретизації неперервних функцій геометрії
границь - структурною (нелінійною).