Page 10 - 6885

Об’єм заготовки визначається за плюсовими допусками. Як правило,
складну фігуру заготовки умовно розбивають на елементарні частини
(циліндри, конуси тощо), визначають об’єм цих частин. Сума об’ємів
елементарних частин складе об’єм заготовки.
Вартість штампованих, кованих або литих заготовок визначають за
формулою:
S
S  (С  Q  K  K  K  К  К )  (Q  ) g відх
м
в
заг
і
t
c
п
1000
С
де і - базова вартість 1 т заготовок, грн.;
K , K , K , К , К п - коефіцієнти, які залежно від класу точності,
м
в
t
c
групи складності, марки, маси матеріалу і річної програми випуску заготовок
вибираються з таблиць.
Економічний ефект від вибраного виду виготовлення заготовки в
грошовому вираженні на річну програму випуску виробу складе:
  S ( 1 зан  S )  N
2
заг
S 1
де зан - більша вартість виготовлення заготовки, грн.;
2
S заг - менша вартість вготовленн заготовки, грн.;
N – річна програма випкску виробу, шт.
4 Порядок проведення заняття
4.1 Провести технологічний і конструкторський аналіз креслення
деталі, звернути увагу на її конструкцію, призначення, матеріал, з якого
виготовлена деталь, річну програму випуску, тип виробництва, технічні
вимоги, вимоги до точності та шорсткості, наявність термообробки.
4.2 Врахувати перераховані в попередньому пункті фактори, вибрати
два варіанти способу отримання заготовки та зробити два ескізи заготовок.
4.3 Користуючись довідковими таблицями, призначити припуски на
кожен вид заготовки, проставити розміри і прорахувати масу заготовки для
кожного варіанту.
4.4 Заповнити таблицю вихідних даних для розрахунку двох варіантів
собівартості заготовок:

Таблиця 2.2

10