Page 69 - 6875

З початком японської агресії в Китаї (1937 р.) і до кінця Другої світової війни (1945 р.)
інфляція в Японії посилюється, що призвело до падіння курсу ієни.
Валютне становище Японії в 50-х і першій половині 60-х pp. було нестабільне,
незважаючи на зростання товарного експорту й залучення іноземного капіталу. Починаючи з
другої половини 60-х рр. унаслідок модернізації виробництва й підвищення
конкурентоспроможності товарів, різко збільшується експорт, а також зростає залучення
іноземного капіталу. Динаміка валютного курсу свідчить, що починаючи з 70-х pp., курс ієни
безупинно підвищувався.
Фінансово-валютна й біржова криза, яка охопила багато країн Південно-Східної Азії
та Японію (1997 p.), призвела до відпливу капіталів за кордон, знецінення національних
валют, падіння курсу корпоративних і державних цінних паперів. В 1998-1999 pp. японський
ринок зазнає спаду.
Лібералізація фінансових ринків сприяла підвищенню мобільності японського
капіталу. З реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового
інвестора. На сучасному етапі ієна використовується переважно в азіатському
тихоокеанському регіоні як міжнародна резервна валюта і платіжний засіб.
Перші кредитні установи з'явилися в Японії ще до буржуазної революції 1868 р.
Переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків була створена
після прийняття в 1872 р. закону про національні банки. Разом із приватними банками було
створено Державний емісійний банк та інші державні й напівдержавні кредитні інститути.
Значного розвитку банківське законодавство Японії набуло тільки після Другої
світової війни. Банківська система, зокрема комерційні банки, створювалася на підставі
законів про національні банки.
Після закінчення війни, з метою запобігання безробіттю й підтримки діяльності
середніх і малих підприємств було створено кредитну кооперацію й довірчі фонди. В міру
пожвавлення національної економіки, а також для стимулювання експорту, створювалися
приватні фінансові установи (з надання кредитів на тривалий термін) і спеціалізовані
кредитні банки. На відміну від деяких розвинутих країн, у Японії в повоєнний період основні
фінансові важелі залишилися в руках приватних банків. Проте ступінь державного контролю
за їхньою діяльністю був досить високим.
Паралельно з приватними банками було створено розгалужену мережу урядових
фінансово-кредитних інститутів.
Особливістю розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період було
утворення фінансово-промислових груп. Кожну з них очолював великий приватний
комерційний банк. Саме банки несли основне навантаження щодо фінансування
індустріального розвитку Японії.
У цей час вводиться примусова спеціалізація фінансових установ: сфера діяльності
комерційних банків обмежується депозитами, позиками, обліком векселів, операціями з
державними і муніципальними цінними паперами та валютними операціями. Комерційним
банкам забороняється випуск і розміщення цінних паперів нефінансових корпорацій і
трастоперації. Ці функції стали прерогативою інших фінансових інститутів (брокерських
компаній, трастбанків).
Розмежування функцій різних банків було характерною ознакою для банківської
системи Японії до 1998 р. Банківська реформа 1998 р. передбачала певну лібералізацію
банківської діяльності. Міські банки дістали право відкривати спеціальні трастові та
інвестиційні філії, банки довгострокового кредиту перетворюються на комерційні банки або
зливаються з ними, трастбанки дістати право відкривати філії для проведення операцій із
цінними паперами, брокерсько-ділерські фірми з операцій із цінними паперами
перетворюються на філії комерційних банків.

11.2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин
Центральний банк Японії («Ніппон ґінко», створений у 1882 р. на 30 років. Згодом цей
термін був продовжений ще на 30 років, а 1942 р. банк набув безстрокового статусу). Функції

68