Page 24 - 6875

– мультивалютність депозитної бази, що дозволяє банкам, залежно від стану
міжнародного ринку, варіювати структуру депозитного портфеля, виражених у різних
валютах;
– диверсифікованість операцій за видами вкладників, різним країнам, обсягів
накопичення позичкового капіталу.

4.3. Моделі взаємозв‘язку банків із промисловістю
За критерієм розподілу функцій фінансового посередництва між фінансово-
кредитними установами, можна досить чітко виділити три моделі: німецьку, англійську та
американську.
До основних функцій фінансового посередництва, відносять: депозитно-кредитну,
емісійну (емісія цінних паперів) та інвестиційну (придбання та андеррайтинг цінних
паперів).
Англійська модель. Розподіл функцій фінансового посередництва фінансових
інститутів характеризується досить чіткою спеціалізацію. Депозитно-кредитна та емісійна
закріплені за банківським сектором, інвестиційна — за небанківськими інститутами
(численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними, інвестиційними
фондами тощо).
Всередині банківського сектора також є розмежування. Так, «оптовим»
кредитуванням займаються облікові будинки, а «роздрібним» — депозитні (клірингові та
ощадні банки, будівельні товариства й фінансові будинки). Існує спеціалізація й на окремих
видах кредиту: облікові будинки надають вексельний кредит, клірингові банки — овердрафт,
ощадні банки — довгострокові позички населенню, будівельні товариства — позики під
заставу житла, яке купується, фінансові будинки — споживчий кредит.
Емісійна функція — це прерогатива торгових банків.
Інвестиційну функцію у Великобританії здійснюють небанківські фінансові інститути.
Американська модель. У США до кінця 1999 року існувало законодавче
розмежування функцій фінансового посередництва. Комерційні банки не могли займатися
інвестиційними операціями з корпоративними цінними паперами. У США з 1956 року діяв
закон про банківські холдингові компанії, їм дозволено обмежене коло операцій із цінними
паперами: інвестиції в цінні папери не повинні перевищувати 5% усіх акцій компаній.
Утворену на фінансовому ринку нішу з надання емісійних та інвестиційних послуг
заповнили інвестиційні банки, які за свій рахунок чи за рахунок третіх сторін можуть
оперувати не лише державними, а й корпоративними цінними паперами, їх спеціалізація
майже точно відповідає спеціалізації британських торгових банків. Ролі класичних
комерційних банків вони не виконують.
Німецька модель. Вона характеризується тим, що всі три функції фінансового
посередництва зосереджені в особливому кредитному інституті — універсальному банку.
Німецька банківська система базується на переважанні універсально діючих
кредитних установ.
Небанківські фінансові інститути не зорієнтовані на інвестиційну функцію. Свої
фінансові ресурси вони використовують головним чином для надання позик під заставу
нерухомості.
І все ж: яка модель ефективніша у сучасних умовах — розмежування функцій
фінансового посередництва між різними кредитними установами чи їх злиття в
універсальному банку? З одного боку, варто розширювати спектр послуг, які надаються
комерційними банками, з другого — необхідно створити й розвивати спеціалізовані
інститути, якими в галузі інвестування виступають так звані ділові банки.
Головна відмінність між ними та комерційними банками полягає у строках операцій.
Традиційно комерційні банки надають підприємствам та урядам короткострокові позики,
приділяючи особливу увагу кредитам в оборотні кошти підприємств. Ділові банки, навпаки,
надають головним чином довгострокові кредити. Значна частина коштів, потрібних для

23