Page 160 - 6865

недоліки. Найголовніший з них – висока складність монтажу
(при установці роз’єднувачів необхідна мікронна точність, від
точності відколу скловолокна й ступеня його полірування
сильно залежить згасання в роз’єднувачі). Для установки
роз’єднувачів застосовують зварювання або склеювання за
допомогою спеціального гелю, що має такий же коефіцієнт
заломлення світла, що й скловолокно. У кожному разі для
цього потрібна висока кваліфікація персоналу й спеціальні
інструменти. Тому найчастіше оптоволоконний кабель
продається у вигляді заздалегідь нарізаних шматків різної
довжини, на обох кінцях яких уже встановлені роз’єднувачі
потрібного типу. Варто пам'ятати, що неякісна установка
роз’єднувача різко знижує припустиму довжину кабелю,
обумовлену згасанням. Також треба пам'ятати, що
використання оптоволоконного кабелю вимагає спеціальних
оптичних приймачів і передавачів, що перетворять світлові
сигнали в електричні й назад, що часом істотно збільшує
вартість мережі в цілому. Оптоволоконні кабелі допускають
розгалуження сигналів (для цього виробляються спеціальні
пасивні розгалуджувачі (couplers) на 2—8 каналів), але, як
правило, їх використовують для передачі даних тільки в
одному напрямку між одним передавачем й одним приймачем.
Адже будь-яке розгалуження неминуче сильно послаблює
світловий сигнал, і якщо розгалужень буде багато, те світло
може просто не дійти до кінця мережі. Крім того, у
розгалужувачі є й внутрішні втрати, так що сумарна
потужність сигналу на виході менше вхідної потужності.
Оптоволоконний кабель менш міцний і гнучкий, чим
електричний. Типова величина припустимого радіуса вигину
становить близько 10 - 20 градусів, при менших радіусах
вигину центральне волокно може зламатися. Погано
переносить кабель механічне розтягання та здавлювання.
Чутливий оптоволоконний кабель і до іонізуючих
випромінювань, через які знижується прозорість скловолокна,

157