Page 7 - 6837

Наука в сучасних її формах почала складатись у XVII–XVIII ст.
Другий період у розвитку природознавства, що може бути
охарактеризований як революційний у науці, обіймає час від середини
XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроблено:
- видатні відкриття у фізиці, хімії, механіці, математиці, біології,
астрономії, геології;
- еоцентрична система побудови світу, створена Птоломеєм у II ст.,
замінюється геліоцентричною (М. Копернік, Г. Галілей – XVI-XVII ст.);
- було відкрито закони всесвітнього тяжіння (І. Ньютон – кінець XVII
ст.);
- збереження маси в хімічних перетвореннях (М. В. Ломоносов,
А. Лавуазьє – друга половина XVIII ст.),
- основні закони спадковості (Г. Мендель – кінець XVIII ст.).
У другій половині XIX ст. Д. І. Менделєєвим було сформульовано
періодичний закон у хімії. Справжній переворот у природознавстві зробили
еволюційна теорія (Ч. Дарвін) і закон збереження та перетворення енергії.
У XIX ст. з’являються групи окремих дисциплін:
- природознавства,
- суспільствознавства,
- технічні науки,
- науки про людину та її духовну культуру.
Але ці групи та окремі дисципліни були тісно пов’язані між собою.
У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризувався винятково
високими темпами. На основі досягнень математики, фізики, хімії, біології та
інших наук набули розвитку:
- молекулярна біологія,
- генетика,
- хімічна фізика,
- фізична хімія,
- кібернетика,
- біокібернетика тощо.
У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження,
підхід до вивчення явищ природи. Місце попередньої ізоляції окремих
дисциплін заступає їх взаємодія, взаємопроникнення. Тепер будь-який об’єкт
природи або явище вивчаються в комплексі взаємопов’язаних наук.
Швидкі темпи розвитку науки у XX ст. стимулювали створення
наукознавства, яке вивчає закономірності функціонування й розвитку науки,
структуру та динаміку наукової діяльності, економіку й організацію наукових
досліджень, форми взаємодії з іншими сферами матеріального та духовного
життя суспільства.
Наукова теорія – це найвища форма узагальнення й систематизації
знань. Розрізняють гносеологічний, логічний і методологічний підходи до її
визначення.

7