Page 11 - 6797

Приклад оформленнявідомостіобчислення координат вершин
теодолітного ходу від пп15 до пп26 дляваріантуn= 10 приведено в додатку

Опрацювання відомості координат починають із визначення кутової
похибки (нев’язки) f β . Для цього підсумовують виміряні праві кути й

отримують практичну суму   .Теоретична сума кутів розімкненого

теодолітного ходу підраховується за формулою

f β =   -  =  -  -   180º∙ (n +1) ,
практ теор практ поч кінц

де п –кількість кутів.

∑ βтеор= 889°27,2’ ∑ βпрак = 889°28,7’ Маючи ці дані , знаходять кутову

нев’язку

f β =   практ-   теор

отжеf β= +1,5’

і порівнюють її з допустимою f βдоп= ± 1' n = ±2,6´. В даному

випадку нев’язка менша допустимої, отже її можна ввести з

протилежним знаком в виміряні кути ..Якщоf β f βдоп , то кутову

нев’язку розподіляють порівну на всі виміряні кути, вводячи до них

поправки із знаками, протилежними знаку нев’язки. v β = + 0,5 ´ . Сума

поправок за абсолютним значенням має дорівнювати кутовій нев’язці.

Після введення поправок отримують виправлені кути. Сума кутів

повинна дорівнювати теоретичній сумі кутів ходу.

Виправивши горизонтальні кути , обчислюють дирекційні кути
0
використовуючи формулу для правих кутів     180 00 - 
  1  пр
де  ,  - дирекційні кути, відповідно, наступної та попередньої ліній ;
п п 1 
 - виміряний правий горизонтальний кут між лініями теодолітного
п

ходу. Контроль обчислень дирекційних кутів полягає у повторному

отриманні дирекційного кута лінії пп26-пп27 .