Page 313 - 6583

морфічними та магматичними породами, а також осадовим
чохлом невеликої потужності, який розвинений на більшій
частині Нікопольській площі [Пігулевський, 2006].
У докембрійському кристалічному фундаменті СПМ
впевнено виділяються два структурні поверхи. Нижній поверх
представлений породами палеоархею – аульська серія та
продукти її ультраметаморфізму – гранітоїди
дніпропетровського комплексу, верхній – вулканогенно-
осадовою товщею конкської серії мезоархейського віку й
утвореннями верхівцевського, сурського, демуринського,
токівського та мокромосковського комплексів. Під час
формування верхнього поверху, на палеоархейському
фундаменті для окремих частин території відзначається
перебудова плану складчастості, що пов'язана із проявом
конкського тектогенезу і носить характер тектоно-
магматичної активізації.
На рівні нижнього структурного поверху в СПМ
виділяються Базавлуцька та Томаківська куполоподібні
структури.
Другий структурний поверх, що має мезоархейський
вік, представлений зеленокам’яними структурами (ЗКС) та
районами тектоно-магматичної активізації порід нижнього
структурного поверху палеоархейського віку. Зеленокам’яні
комплекси складають синклінорні трогоподібні структури.
Результати досліджень МТЗ із апаратурою «V-5 System 2000»
показали, що реальна геоелектрична характеристика розрізу
значною мірою відрізняється від отриманої раніше за
допомогою станцій ЦЕС-2 [Інгеров та ін., 1991]. Розріз земної
кори представлявся слабко диференційованим і дуже
високоомним. За цими даними величини питомого опору в
межах СПМ досягають значень у десятки й сотні кОм·м, а під
Славгородським блоком II порядку у низах кори – навіть
декількох мОм·м. Глибинність досліджень з ЦЕС-2 становила
близько 40–60 км, а на окремих пунктах досягала 80–100 км.
За результатами досліджень МТ-поля з апаратурою «V-
5 System 2000» (рис. 11.32 – 11.33) була встановлена
вертикальна диференціація літосфери, яка проявляється як у
величині питомого опору, так і в зміні нахилу параметрів
залягання геоелектричних аномалій – від горизонтального до
суттєво похилого. Для земної кори чітко встановлюється

299