Page 40 - 6568

Озеленення териконів пов'язане із значними труднощами, викликаними
несприятливим гранулометричним складом і токсичністю гірських порід,

відсутністю поживних речовин, великою крутизною схилів. Сильно
розвинуті ерозійні процеси ускладнюють вирощування насаджень на
териконах з виположеними укосами і терасованими умовами.
Виходячи з умов формування териконів, необхідно підбирати деревні
породи і встановлювати черговість обліснення. Перш за все треба
озеленювати старі терикони з вивітрюваною породою, покриті трав'янистою
рослинністю. Садіння дерев тут слід поєднувати зі сівбою травосуміші на
укосах між терасами за обов'язкової участі бобових рослин (буркуну жовтого
і білого, люцерни та ін.).
Терикони з кислою реакцією середовища і слабовивітрюваною
породою, але місцями покриті трав'янистою рослинністю в результаті
процесів самозаростання, можуть бути обліснені частково, за декілька етапів.
Передусім висаджують дерева біля підніжжя териконів на спланованих
площах, потім на хвостовій і нижній частинах відвалу. На териконах із дуже
високою реакцією середовища (рН сольове менше 3-4) ніякі рослини не
приживаютьсяна відвальній породі. В такому випадку треба проводити
докорінну хімічну меліорацію порід і перекривати поверхню
переформованих териконів шаром потенційно родючих порід товщиною 0,5-
0,7 м, а на непереформованих териконах посадку дерев проводити в ямки
розміром 30x30x30 або 50x50x50 см або канавки (борозни), заповнені рихлим
шаром родючого ґрунту. Після посадки ґрунт ущільнюється і присипається 2-
3 см шаром роздрібненої породи з поверхні відвалу з метою зниження
випаровування, вимивання ґрунту стічними водами і видування вітром.
Для нормального росту рослин на відвалах необхідна потужна і глибока
коренева система, чого у разі використання великорослого посадкового
матеріалу досягти не можна. В цьому відношенні однорічні сіянці листяних
порід мають явні переваги. Під час викопування корені таких сіянців менше
обрізуються. Шляхом підрізання наземної частини на 1/2 висоти стовбурця
досягається оптимальний стан наземної та підземної частин. Садіння на
схилах (укосах) відвалів проводяться рядами, розташованими впоперек
схилу. Рослини в ряді висаджуються через 0,7-1,0 м, відстань між рядами -
2,0-3,0 м. Щільність посадки 3,3 - 7,1 тис. шт./га, найбільш оптимальна - 5,7
тис. шт./га (0,7x2,5 м).
У зв'язку зі складними екологічними умовами осінні посадки на
шахтних відвалах не рекомендуються, оскільки незміцнілі сіянці у багатьох
випадках гинуть уже в перший зимовий період. Водночас, весняна посадка
також має ряд недоліків, передусім організаційного характеру (жорсткі
строки завезення посадкового матеріалу та ін.). Тому у деяких випадках
необхідно застосовувати метод весняного садіння матеріалу, що зимував у
прикопці недалеко від відвалу. Догляд за посівами і посадками на шахтних
відвалах зводиться до розпушення утвореної кірки та засипки промоїн. За
вегетаційний період ці роботи повторюються 3-4 рази і більше (табл. 4.2.).
Після змикання рослин у рядах посадки за необхідності проводять їх
прорідження.