Page 88 - 6544

трансформування зазначених ризиків у напрямку їх збільшення і
можуть викликати виникнення надзвичайних ситуацій.
У свою чергу, кожна окрема держава має також свої більші або
менші ризики виникнення надзвичайних ситуацій з їх можливими
непередбачуваними наслідками. Такі наслідки можуть стати
катастрофічними як для місцевого чи регіонального, так і
безпосередньо для державного рівнів. Це стало особливо актуальним
для України, яка шляхом реформування створює нову модель
державного устрою. Відмова від системи регулювання безпеки, що
існувала раніше, і перехід до нової, яка ще не має сталого режиму
функціонування, додатково підвищують ризик виникнення непе-
редбачуваних надзвичайних ситуацій. Так , якщо в нашій державі у
1993 році зафіксовано 139 надзвичайних ситуацій, то вже сім років
потому (у 2000 році) – майже 2500. Це стосується техногенних та
природних катастроф, безпеки праці і життя (13,5 тисяч нещасних
випадків на виробництві та близько 70 тисяч потерпілих від побутового
травматизму). Саме тому запобігання надзвичайних ситуацій є сьогодні
чи не найнагальнішим завданням, що стоїть перед керівництвом нашої
держави. Інакше кажучи, виконавча і законодавча влади повинні
започатковувати у державотворчій практиці та ефективно
реалізовувати певні механізми. Саме через ці механізми здатне
трансформуватися наше суспільство, щоб вийти на шлях, який матиме
найменші ризики щодо виникнення надзвичайних ситуацій з їх
негативними наслідками для добробуту і здоров'я населення країни.
Така справа, безумовно, потребує чіткого уявлення про зазначені
механізми (зовнішньої чи внутрішньої природи), що викликають
підвищення ризиків і, відповідно, призводять до трансформації
окремих пересічних явищ у надзвичайну ситуацію з небажаними або
катастрофічними наслідками.
Ключовим у цій роботі має бути чіткий і досить простий
методичний підхід щодо прогнозування на державному рівні
можливого виникнення надзвичайних ситуацій та їх подальшого
розвитку. Це досить широке коло питань, які нині стоять перед
відповідними державними структурами:
• від визначення рівня «соціалізації» Державного бюджету до
встановлення вектора міжнародних пріоритетів і подальшої співпраці;