Page 29 - 6541

Основний контроль здійснюють Міністерства охорони здоров'я та природи,
санітарно-епідеміологічні служби, державна гідрометеослужба та її відділи в
районах і областях. Допоміжний екологічний контроль здійснюється службами
міністерств і комітетів комунального господарства, рибнагляду, геології,
товариства охорони природи, «зеленими» службами Управління екологічного
моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначення ГДК у
різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення,
який ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто
різняться, хоча й незначно.
Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному
середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не
шкодить її здоров'ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних
(негативних) наслідків у нащадків.
Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу
забруднювачів на здоров'я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин,
рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.
Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж
впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що
перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.
За наявності в повітрі кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не
повинна перевищувати одиницю.
Гранично допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин, яка не
повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб
концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою
від ГДК.
Санітарно-захисні зони – це ділянки землі навколо підприємств, які
створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на
здоров'я людини.
Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують
деревами й чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. У цих зонах
можна розміщувати адміністративно-службові приміщення, склади, гаражі,
депо, лазні, торгові центри.
Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості
їх очистки кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості.
Відповідно до цього за розмірами розрізняють п'ять класів СЗЗ:
1-й – 1000 м; до першого класу належать такі виробництва, як хімічні,
нафтопереробні, паперово-целюлозні та металургійні комбінати, алюмінієві та
мідеплавильні заводи;
30
2-й – 500м; до другого – цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові та
азбестові заводи,
3-й – 300м; до третього – керамзитові, скловатові заводи, ТЕЦ, заводи