Page 46 - 6530

г) розроблення рекомендацій щодо визначення режиму
територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших
територій, що підлягають особливій охороні, відновлюваних,
буферних та сполучних територій, які пропонується створити,
а також щодо необхідності вилучення і викупу земельних
ділянок;
ґ) узгодження регіональних і місцевих схем
формування екомережі із Зведеною схемою формування
екомережі України, поєднання її із Всеєвропейською схемою
формування екомережі та із затвердженою проектною
документацією з урахуванням державних, громадських і
приватних інтересів, визначення перспективних напрямів
забезпечення збереження та невиснажливого використання
цінних ландшафтів та інших природних комплексів, об'єктів і
територій.

НЕ 6.3 Еволюція мережі заповідних територій

Ідея екомережі генезисно випливає з теорії системи
природно-заповідних територій (Реймерс, Штіль-марк, 1978;
Стойко, 1987; Меллума, 1988; Андрієнко та ін., 2001; Попович,
2002).
На офіційному рівні в нашій державі вона вперше була
задекларована в Законі України „Про охорону навколишнього
природного середовища» (1991 p., стаття 60): «Природні
території та об'єкти, що підлягають особливій охороні,
утворюють єдину територіальну систему і включають території
та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-
оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи
територій та об'єктів, що визначаються законодавством
України».
Далі ця ідея ширше розвинута в Програмі
перспективного розвитку заповідної справи в Україні
«Заповідники» (1994 р.) і особливо в Концепції збереження
біологічного різноманіття, затвердженій постановою Кабінету
Міністрів України від 12 травня 1997 р., в рамках якої на
загальнодержавному рівні проголошено створення
національної екологічної мережі в якості одного з основних
напрямів діяльності у сфері збереження біорізноманіття. В
цьому важливому документі було також наголошено, що

46