Page 21 - 6474

Основні теоретичні положення

Рекреація (з лат. recreatio – відновлення) – це відновлення використаних

фізичних і духовних сил людини. Дослідженням шляхів підвищення

ефективності рекреації займаються різні галузі суспільних і природничих наук

(соціологія, економіка, фізіологія, медицина). Важливе місце серед них займає

рекреаційна географія – наука, що вивчає географічні закономірності

організації, функціонування і розвитку територіальних систем відпочинку

(рекреації). Головне завдання рекреаційно-ландшафтознавчих досліджень –

оцінка природних і соціально-економічних можливостей ландшафтних

комплексів певної території, тобто рекреаційних ресурсів, для організації

відпочинку.

До природних рекреаційних ресурсів відносяться природні умови

(клімат, водойми і водотоки, рельєф, гірські породи, рослинність і тваринний

світ), які визначають можливості для здійснення різних видів рекреаційних

занять з урахуванням їх сезонності і характеру (активного або пасивного):

купання і загоряння, катання на човнах влітку і ковзанах взимку, рибної ловлі,

охоти, збору ягід і грибів, піших або лижних прогулянок, пішохідного і

водного туризму тощо. Соціально-економічними чинниками рекреації є

транспортна доступність, наявність архітектурно-історичних пам’яток,

магазинів тощо.

Найкращу картографічну основу для різнобічної рекреаційної оцінки

природних умов і ресурсів дає ландшафтна карта з відповідною

характеристикою ландшафтних комплексів, оскільки природні чинники

впливають на людину в процесі відпочинку не по одному, а в комплексі. При

цьому об’єктами ландшафтознавчої оцінки є не кожний з природних

компонентів окремо – клімат, води, рельєф або рослинність, а ландшафтні

комплекси у цілому. Дослідження з метою оцінки природних умов як

рекреаційних ресурсів, що ґрунтуються на ландшафтознавчому підході і
використовують у якості картографічної основи ландшафтну карту,

називаються рекреаційно-ландшафтознавчими. Ступінь сприятливості

21