Page 47 - 6415

джерела доходів та розмір участі кожного громадянина у витратах
держави), марксисти, китайські соціалісти, австрійська школа,

Найбільш поширені класичні теорії державних фінансів:

– соціально-етична теорія оподаткування, закон підвищування
державних видатків;

– концепція розподілу державних доходів і видатків з позицій
суб’єктивістської теорії вартості (А.Вагнер, М.Пантелеоні);

– теорія ціноутворення суспільних благ з позицій маржиналізму

(У.Мадзола);
– теорія справедливого оподаткування як складова теорії

економічного добробуту і політичного процесу (К.Віксель);

– державні фінанси як механізм встановлення рівноваги між
приватними і суспільними благами через політичний процес

(Д.Монтемартіні);
– теорія суспільних потреб з позицій суб’єктивної вигоди

(Е.Бароне);

– соціологічна інтерпретація державних фінансів з позиції теорії
фіскальної експлуатації (Р.Гольдштейн);

– теорія державних фінансів в інтерпретації соціальної

солідарності (Г.Рітгль);
– теорія оподаткування з позицій суб’єктивної вартості (Б.Сакс);

– теорія практичної корисності для обґрунтування параметрів

державного бюджету (Е.Ліндаль);
– теорія прогресивного оподаткування з позицій граничної

корисності доходу (А.Кохен-Стюард).

Неокласичний напрям (Л.Вальрас, Ф.Візер, І.Джевонс,
А.Маршалл, К.Менгер, В.Парето, П.Самуельсон, М.Фрідмен)

містить такі фінансові школи: фінансова думка країн Східної

Європи та Співдружності незалежних держав, включаючи
українську фінансову думку, кейнсіанство, сучасні напрями

фінансової думки Заходу (А.Пігу, Дж.Б’юкенен,

Р.Масгрейв),італійська школа (Е.Бароне, М.Пантелеоні), шведська
школа (К.Вексель, Е.Ліндаль, Г.Мюрдаль).