Page 5 - 6327

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

Системи координат сферичної астрономії

Мета роботи – засвоїти системи координат, що
використовуються в сферичній астрономії і супутниковій геодезії

для визначення місцеположення небесних тіл у космічному
просторі та спостерігачів на земній поверхні.

Основні теоретичні положення

Системи координат призначені для визначення місцеположення
об’єкта в просторі чи на іншій поверхні. Світила і небесні тіла, що є

об’єктом спостережень в астрономії чи супутниковій геодезії,
розміщуються на різних віддалях від спостерігача, тому для

визначення їх місцеположення доцільно використовувати як
допоміжну поверхню небесну сферу, на яку умовно проектуються всі
небесні тіла. Таким чином, небесна сфера – це сфера нескінченно
великого радіуса, описана з тої чи іншої точки простору. Якщо центр

такої сфери співпадає з точкою спостереження на земній поверхні –
сферу називають топоцентричною, якщо з центром мас Землі –
геоцентричною, якщо з центром Сонця – геліоцентричною.

Видимий добовий рух небесних тіл по поверхні небесної
сфери відбувається по колах, що називаються добовими
паралелями, а для супутників – орбітами. Для визначення
положення небесного тіла в тій чи іншій точці простору

використовують сферичні системи координат. Розглянемо
найбільш поширені системи координат.

Горизонтальна (горизонтна) система координат
У цій системі координат основною координатною площиною є
площина небесного горизонту SNM (рис. 1). Полюсом системи є
точка зеніту Z, а початковим кругом – південна частина небесного

меридіана ZSZ´.
Координатами небесного тіла σ є висота h та азимут А.

Висотою h називають сферичну відстань Мσ, відраховану від
площини небесного горизонту SNM вздовж вертикала ZσMZ´ до

5