Page 84 - 6300

учених в результаті виставкової діяльності. До того ж ці музеї підвищують
ефективність навчального процесу, а також виконують низку інших функцій, у

т. ч. й історико-меморіальну. В окремих навчальних закладах створено музеї
історії університетів, а також меморіальні музеї видатних учених.

Громадські музеї – поширений тип закладів, що перебуває під опікою
громадських організацій (профспілок, партій тощо).

Шкільні музеї створюються в школах і позашкільних установах з

навчально-виховною, пізнавальною й освітньою метою. За профілем

поділяються на: історичні, природничо - наукові, меморіальні, літературні,

краєзнавчі тощо.

Корпоративні (виробничі) музеї – це структурні підрозділи недержавних

установ і підприємств. Музеї історії корпорацій, які з'явилися напередодні їхніх

перших ювілеїв, стають в умовах глобалізації невід'ємною частиною іміджу

компаній транснаціонального рівня.

Церковні музеї – до більшовицької окупації Української республіки

становили найчисленнішу групу музеїв нашої країни (у західних областях

України церковні музеї існували до 1944 p.). Церковні музеї України виникли

як група музеїв історичного профілю з метою збирання і збереження пам'яток

церковної старовини.

Приватні музеї – це установи, що належать приватним особам, створені

їхніми зусиллями і підтримуються на їхні кошти. У значній більшості країн

світу це найдавніша і найрозповсюдженіша форма музейних установ.

Існує класифікація музеїв за адміністративно - територіальною

приналежністю і значущістю для суспільства. За цим критерієм прийнято

вирізняти такі музеї: національні, загальнодержавні, республіканські (АР

Крим), обласні, районні, міські, селищні та сільські.

О. Є. Кузьміна виділяє три основні форми комунікації, які існують в музеї:

 музейного предмета і дослідника, який розкриває різні боки

інформаційного потенціалу, закладеного у предмет;