Page 111 - 6208

ЛЕКЦІЯ 9 КОНТРОЛЬ ТА НОРМУВАННЯ ВИКИДІВ

ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ

9.1 НОРМУВАННЯ ВИКИДІВ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У
АТМОСФЕРУ
9.1.1 ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ЗАБРУДНЕНОСТІ АТМОСФЕРИ

9.1 НОРМУВАННЯ ВИКИДІВ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН У
АТМОСФЕРУ

Важливими елементами моніторингу довкілля є визначення
гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин і домішок у
повітрі, воді, ґрунті та продуктах харчування.

Гранично допустима концентрація (ГДК) — це максимальна
кількість шкідливих речовин в одиниці об'єму або маси середовища:
повітря, води або ґрунту, яка практично не впливає на стан здоров'я
людини. ГДК встановлюється компетентними установами,
організаціями, комісіями як норма. Останнім часом при нормуванні ГДК
враховують не лише вплив забруднювачів на стан здоров'я людини, але
й їхній вплив на диких тварин, рослин, гриби і мікроорганізми, природні
угруповання, а також клімат, прозорість атмосфери і санітарно-побутові
умови життя. Нині у більшості країн світу встановлено значення ГДК
для більш ніж 700 шкідливих газів, парів, пилу в повітрі.
Для санітарної оцінки ступеня забруднення атмосферного повітря
важливим є визначення гранично допустимих концентрацій
шкідливих речовин у повітрі населених пунктів (ГДК с. д. н.) та
граничнодопустимих максимальних разових концентрацій
шкідливих речовин у повітрі населених пунктів (ГДК м. р. н).
Для всіх об'єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і
встановлюють гранично допустимі викиди (ГДВ).

Гранично-допустимі викиди (ГДВ) — це кількість шкідливих
речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за