Page 42 - 6189

1. Навпроти пласта один екстремум. Проводять наступні
операції.
H  < H г, де Н г – граничне значення товщини, яке задають
(рекомендовані значення Н г = 3 - 5м). Істотному значенню
параметру привласнюють значення екстремуму кривої.
H  > H г (рис. 3.2, а). У точках, розташованих у середній
частині пласта (від z п,  0,6 м до z п + 0,6 м), обчислюють
градієнт |а і| за (2.1). Виконують аналіз величин |а і|, що
полягає у знаходженні максимумів градієнта |а і| max1 нижче
екстремуму за глибиною і |а і| max2 вище екстремуму за
глибиною. У точках максимуму градієнта відбивають границі
прошарків. Навпроти виділених прошарків відраховують
покази: екстремум для прошарку між новими (або новою і
*
старою, див. рис. 3.2, а) границями і середнє значення а ср
показів у двох-трьох точках з мінімальними градієнтами |а і|
для інших прошарків. Після цього визначають
середньозважене значення а срз за формулою

n
 a j   h 

а  i1 , (3.3)
срз
H

для ПС, АК, МК та інших методів або поздовжній позірний
опір а пд.к за формулою

Н
а пр. к  , (3.4)
n h
  
 i 1 a j 

для БК, БМК та інших методів електричного каротажу, виміри
яких пов'язані з повздовжнім питомим опором середовища
(тут а j - відлік параметру навпроти -гo прошарку в пласті;
h  - його товщина; n - кількість прошарків). Якщо нові
границі в інтервалі пласта не знайдені, то істотному значенню
параметру присвоюють значення екстремуму.
2. Навпроти пласта декілька екстремумів (рис. 3.2, б).

41