Page 132 - 6111

консультантом в цьому проекті), а потім вже глибше реалізована в
машині EDVAC (1952).
Головною проблемою, яка поставала перед розробниками
обчислювальної техніки була надзвичайна складність введення
алгоритму обчислень в ЕОМ, для чого доводилось мати справу з
численними перемикачами, тумблерами, роз’ємами та іншими
комутуючими елементами. Це ускладнювало процес, призводило до
величезної кількості помилок та аж ніяк не додавало цим машинам
універсальності.
Фон Нейман в своїй науковій праці “Попередній дискусії”
запропонував зберігати алгоритм разом з даними для обчислень в
пам’яті обчислювальної машини, що б давало можливість по-перше
оперативно перепрограмувати систему, а по-друге поводитись з
командами як з даними, проводити над ними такі ж обчислювальні
операції, тобто фактично відкривало можливість для написання
програм, які самі себе модифікують. Таким чином пропонувалась
організація обчислень, яка дійсно робила обчислювальну машину
універсальним інструментом.
Така структура унеможливлювала розрізнення команд від
даних в пам’яті машини за структурою представлення, але фон
Нейманом було вказано, що таке розміщення можливе “за умови,
якщо машина якимось чином зможе розрізнити їх”. Для того, щоб
вказати машині на те, де є команди, а де є дані, була згодом
запропонована концепція лічильника команд (program counter), в
якому зберігалась адреса поточної команди, а після її виконання
замінювалась адресою наступної. Адреси ж самих операндів
(даних) зберігались безпосередньо в команді.
Також в праці “Попередня дискусія” була досить докладно
розглянута чотирикомпонентна структура обчислювального
інструмента, яка зараз вважається класичною структурою фон-
нейманівської машини, а саме: арифметичний пристрій, пристрій
управління, пам’ять та пульт оператора рис.12.2.

131