Page 72 - 6093
P. 72

72  РЕКРЕАЦІЙНІ СПОРУДИ ТА КОМПЕКСИ

                   Вплив  на  архітектурно-просторове  вирішення  туристичних  об’єктів,  безумовно,
            здійснюють  як  природне  середовище,  так  і  навколишня  забудова  –  її  вигляд,  щільність,
            поверховість,  колірні  особливості  тощо,  наявність  транспортних  магістралей,  особливості
            зорового сприйняття споруди та інші містобудівні фактори. Відповідно, вони можуть займати
            у  навколишньому  середовищі  як  домінуюче  архітектурно-просторове  значення,  так  і
            підпорядковане.  Туристичний  готель  у  центрі  міста  вимагає  композиційної  єдності    з
            архітектурним  ансамблем  вулиці,  площі,  міських  споруд,  будучи  одночасно  архітектурним
            акцентом забудови.
                   Архітектурно-просторова  композиція  туристичних  готелів  у  міжсельбищних  зонах
            характеризується  взаємозв’язком  їх  з  оточуючим  ландшафтом,  забезпечуючи  візуальну
            взаємодію між спорудою та навколишнім середовищем
                   Характер природного ландшафту впливає на вибір способів взаємозв’язку оточення
            з архітектурою туристичних об’єктів (рис. 5.9):
              вписування архітектури в ландшафт або повторення рельєфу (наприклад, готель для
                туристів і спортсменів „Боргаф’єл” на півночі Швеції складається з чотирьох об’ємів, що за
                силуетом  нагадують  снігові  пагорби,  дах  однієї  із  споруд  є  основою  для  катання  на
                лижах);
              протиставлення  архітектури  ландшафту, при цьому домінантою може бути  як
                ландшафт  (готель  „Блакитна    лагуна”  в  Криму),  так  і  споруда  (молодіжний  готель
                „Скельний” в Криму);
              підпорядкування  ландшафту  –  гармонійне  “злиття”  архітектури  з  ландшафтом  чи
                рельєфом  (наприклад,  готель  „Каскад”  гірсько-туристичного  комплексу  „Лез’Арк”
                (Франція) максимально повторює рельєф ухилами стін з відкритими терасами номерів).





            а – повторення рельєфу чи ландшафту;
            б – протиставлення рельєфу чи ландшафту;
            в – підпорядкування архітектури ландшафту (злиття з
            ландшафтом чи рельєфом)
            Рис. 5.9 - Способи взаємозв’язку ландшафту з
            архітектурою

                   Ландшафтно-архітектурна оцінка
                   Природний  ландшафт  –  просторове  середовище,  яке  переважно  зберігає  свій
            природний характер, але може включати також антропогенні утворення – дороги, інженерні
            мережі,  сільськогосподарські  угіддя  тощо.  Основними  компонентами  природного
            ландшафту  є  клімат,  рельєф,  ґрунти,  водойми,  витоки,  ґрунтові  води,  жива  природа,  що
            включає рослинний покрив і тваринний світ (флора та фауна).
                   Дослідження  проектованої  території  передбачає  виявлення  та  оцінку  сприятливих  і
            несприятливих  для  розвитку  рекреації  характеристик  основних  компонентів  природного
            ландшафту. Як результат досліджень, виділяються території, різні за своїм призначенням:
              зони,  що  вимагають  природоохоронних  заходів  (озеленені  території,  водойми,
               містобудівельне освоєння яких може негативно вплинути на умови існування рослинного і
               тваринного світу);
              території, придатні для різних видів масового відпочинку; окремо виділяються ділянки, які
               вимагають  інженерних  заходів  для  їх  рекреаційного  освоєння  (поглиблення  існуючих
   67   68   69   70   71   72   73   74   75   76   77