Page 197 - 4928

Основи машинобудівного креслення

10.3 Допуски форми і розміщення поверхонь

Точність геометричних параметрів деталей характеризується не тільки точністю розмірів
їх елементів, але й точністю форми і взаємного розміщення поверхонь.
Форма будь-якої поверхні виготовленої деталі практично завжди має відхили від
передбаченої на кресленику при розробці конструкції деталі. Відхили форми і розміщення
поверхонь знижують не тільки експлуатаційні, але й технологічні показники виробу. Для
забезпечення необхідної точності параметрів, його працездатності і довговічності в робочих
креслениках деталей необхідна вказування не лише граничних відхилів розмірів, але, в
необхідних випадках, також допусків форми і розміщення поверхонь (ДСТУ ГОСТ
2.308:2013).
Вибір допусків форми і розміщення поверхонь має проводитися на основі державних
стандартів ГОСТ 24642-81 «Допуски форми і розміщення поверхонь. Основні терміни і
визначення» і ГОСТ 24643-81 «Допуски форми і розміщення поверхонь. Числові значення» і
залежно від вимог, що диктуються умовами роботи деталі в механізмі. На креслениках їх
вказують умовними познаками (знаками) або текстовим написом у технічних вимогах.
Усі відхили форми і розміщення поверхонь поділяють на три групи:
– відхили та допуски форми;
– відхили та допуски розміщення поверхні;
– сумарні відхили та допуски форми і розміщення.
Знаки першої групи (допуск форми) застосовують для позначення відхилів форми
поверхонь. Відхили форми – це відмінності форми реальної поверхні від форми номінальної
поверхні. Реальна поверхня відрізняється від номінальної за своєю формою, тому що мали
місце похибки при виготовленні виробу. Номінальна поверхня – ідеальна поверхня,
номінальна форма якої задана креслеником або іншою технічною документацією.
Відхили задаються від базової поверхні. База визначає прив’язку деталі до площини або
осі координат, щодо якої задаються допуски. Допуском форми називають найбільше
допустиме значення відхилу форми.
Знаки другої групи призначені для позначення відхилів взаємного розташування
поверхні. Допуском розміщення називають величину, що обмежує допустиме значення
відхилу розміщення поверхні. Розрізняють незалежні та залежні допуски розміщення.
Незалежний допуск розміщення встановлюється з умов правильної роботи деталі чи вузла, і
величина його не залежить від дійсних відхилів площини. Залежний допуск розміщення
визначається дійсним відхилом розмірів поверхонь деталей.
Знаки третьої групи служать для відображення сумарного позначення відхилів форми і
розміщення поверхні.
У таблиці 10.9 наведені знаки, що визначають вид відхилів та допуску форми і
розміщення поверхонь.
Умовні познаки і допустимі величини відхилів форми і розміщення поміщають у
прямокутних рамках, які діляться на дві чи більше частин (рис. 10.19), в яких вказують:
– у першій – знак допуску згідно з вище вказаною таблицею;
– в другій – числове значення допуску в міліметрах;
– в третій і наступних – буквене позначення бази (баз) чи буквене позначення поверхні,
з якою зв’язаний допуск розміщення.
Базою називається елемент деталі (комбінація елементів), що визначає одну із площин
або осей системи координат, стосовно якої задається допуск розміщення або визначаються
відхилом розміщення розглянутого елемента.

197