Page 67 - 4902

основі (найманих працівників, дрібних та середніх державних служ-
бовців тощо). Приміром, коли особа у позаробочий час надає послу-
ги на платній основі або ж додатково виконує окремі замовлення клі-

єнта за окрему оплату (стрижка перукаря на дому, послуги перевіз-
ника без відповідного квитка, виготовлення довідки держслужбов-
цем швидше встановленого терміну за певну «віддяку» та ін.).
Домашні господарства – це приватні господарські одиниці
країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.
Самостійно займаючись господарською діяльністю (створюючи про-

дукти харчування, займаючись переробкою цієї продукції, її
транспортуванням, торгівлею тощо), вони можуть мати у приватній
власності засоби виробництва, за допомогою яких задовольняють
власні потреби, а залишки продають на ринку. Прибуток поділяється

на приватне споживання та приватне заощадження. Така діяльність
домогосподарств не стає економічною небезпекою для країни, навіть
не може бути економічною загрозою, навпаки – в умовах змін вона
приносить чималу користь суспільству, зокрема: суб'єкти є само зай-
няті, населення самостійно задовольняє свої матеріальні потреби у
продуктах харчування тощо.
За офіційними даними, якщо кожна дієздатна людина працює

щоденно у домогосподарстві 2–4 години на добу, вона створює 10–
15 % ВВП. Держава за таких умов економить ресурси для власної
цільової діяльності, збільшуючи витрати коштів на освіту, медицину,
бюджетне фінансування науки та інноваційної сфери тощо. Тобто в

сучасних умовах для країни невраховані офіційною статистикою до-
ходи домогосподарств не можуть загрожувати економічній безпеці,
оскільки з погляду права така діяльність не несе в собі суспільної не-
безпеки.
Водночас домогосподарства, нагромаджуючи власні кошти, по-
чинають удосконалювати власні засоби виробництва. Це досягається

внаслідок введення новітніх технологій у приватному господарстві,
що поліпшує якість виробленої продукції, збільшує масштаби вироб-
ництва і призводить до необхідності збільшувати кількість зайнятих
у домогосподарствах. Отже, «економіка для себе» починає перетво-
рюватись на «економіку для суспільства», з «невидимої» на «види-

му», тобто на таку, яку офіційно має враховувати статистика і з якої
потрібно сплачувати податки. Таким чином, можна визначити межу,
за якою частина економіки домогосподарств може перетворитися на
реально тіньову економічну діяльність (в даному випадку приховану
тіньову економіку) і буде називатися позаподатковою (легальна,
створена в «офісі у власній оселі», але з якої не сплачуються по-

.