Page 84 - 4899

Таблиця 3.2 – Схема зіставлення терас Дністра

Відносні висоти терас (в метрах) згідно з даними:

Надзаплавні тераси Чижевського (Розвадів-Галич) Полянського (Маринопіль- Окопи) Гофштейна (Єзупіль- Виноградне) Іванової Ушиця) Виржиківського (Могилів- Подільський) Богуцького, Яцишина (Галич-Довге)

Я. Ю. Г. І. І. (Стара Р. А. А.

Перша 4 4 4-6 10-12 5-7 4-11
Друга ? 0-4 10 10-12 12-15 4-11
Третя 8-15 0-10 20 12-15 Понад 35 12-15
Четверта 23-25 80-90 35-50 45-55 45-50 20-25
П’ята 40 100 70-80 70-80 До 90 35-45
Шоста 70 150 110-120 70-80 140-150 70-80
Сьома 140-160 145-160 175-200 90-100, до 150
Восьма 180 140-150, до 200
220-230

Використання даних дистанційного зондування Землі для реконструкції тектоніки
та геоморфоструктури
Досвід використання матеріалів аерокосмічних знімань показав, що в комплексі з геолого-
геофізичними даними можливо більш ефективно вирішувати різні завдання тектоніки та
пошуково-розвідувальних робіт [3, 9, 13, 18, 22]. Передумовою, що визначає можливості
дистанційних методів у вивченні глибинних структурних елементів, є встановлення явища
відображення похованих геологічних структур, а також тих чи інших особливостей глибинних
утворень на земній поверхні.
Важливу інформацію отримав В. С. Готинян [9] щодо розповсюдження давніх річкових
долин. Сучасна гідрографічна мережа південно-східного напрямку в своєму розвитку досить
широко використала древні ерозійні пониження в її рельєфі. Товща неогенової формації, яка
була відкладена, утворена гіпсами, ангідритами, різними вапняками та іншими осадовими
породами, не тільки знівелювала, а й успадкувала їх, зробила ще більш контрастними. Отже,
основою слугували ерозійні пониження в поверхні крейдяних відкладів, а також тріщини
різного генезису та напрямку. Сприяли цим процесам і неодноразові зміни базису ерозії та
карст, а також активні неотектонічні рухи.
Відомо, що у пізньому пліоцені (або на початку четвертинного періоду) відбулось
підняття Поділля, яке призвело до утворення його південного нахилу, та відповідно,
перебудови гідрографічної мережі, зміни швидкості течій поверхневих та підземних водних
потоків, тимчасових стоків і т.д. Так, К. І. Геренчук, зокрема, вважав, що корінна перебудова
нахилів відбулася у пізньому пліоцені, на другій фазі розвитку подільського рельєфу, після
нагромадження галькових товщ на лівобережжі Дністра. У результаті цієї перебудови поверхня
Поділля набула нахилу з півночі на південь, почалося формування субмеридіональних долин
лівих притоків Дністра. Наступна зміна нахилу Поділля на початку четвертинного періоду
зумовила відмирання цих річкових долин і формування нової системи субмеридіональних
долин. Таким чином, притоки Дністра глибоко врізувались у поверхню плато, виробляли
каньйоноподібні долини та інтенсивно руйнували межиріччя і, використовуючи тектонічну
тріщинуватість, просувалися на північ. Саме по цій тектонічній тріщинуватості вони змогли
прорізати Товтровий кряж. Але тут, внаслідок зменшення нахилів русел, енергія врізу настільки
ослабла, що вони перестали просуватись на північ і обмежились лише тим, що
поперехоплювали притоки басейну Південного Бугу, що дуже добре видно у верхів'ях Збруча.
На рисунку 3.11 наведено схему можливого існування річкової мережі
середньопліоценового часу, тобто, давніх долин, які тягнуться по межиріччях. В. Д. Ласкарев
84