Page 37 - 4852

засобом сатири, іноді – трагедії. В. Гюго (передмова до драми «Кромвель»
1827) охарактеризував гротеск як своєрідний засіб образотворення за
допомогою категорій потворного, жахливого, комічного, блазенського,
характерний для стилів, що протистояли класицистичним канонам (зокрема,
романтизму). Гротеск став найуживанішим художнім засобом
Е. Т. А. Гофмана. Під гротеском Е. Гофман розуміє вільне і примхливе
поєднання різних образів і мотивів, вільна гра з ними, викличне ігнорування
раціоналістичної розсудливості й зовнішньої правдоподібності. Генетично
гротеск пов’язаний із міфологічним світосприйняттям, у ньому знаходили
вираження органічність і амбівалентність міфічного мислення.
Композиція – побудова літературного твору, зумовлена змістом;
розміщення і співвідношення його компонентів, порядок розгортання подій і
розміщення персонажів. Композиція поєднує складові твору в художню та
естетичну цілісність. Розрізняють зовнішню композицію (архітектоніку) –
побудову твору, його розподіл на формальні частини (дії та яви у драмі; книги,
розділи тощо у прозі; строфи у ліриці) і внутрішню – внутрішнє розташування
"матеріалу" твору.
Ліро-епос – своєрідне поєднання ознак лірики та епосу в одному творі,
внаслідок чого утворюються нові сполуки. Від лірики зазвичай запозичується
увага до естетизованих почуттів та переживань, від епосу – сюжет, система
персонажів. Жанри ліро-епосу: балада, поема, байка, епіграма, роман у віршах.
В українській літературі ліро-епос існує від доби романтизму.
Новела – малий жанр епосу, подібний до оповідання. Для новели
характерні строга композиція з яскравою кульмінацією, несподівана розв'язка,
однолінійний сюжет, мінімум персонажів. Розрізняють психологічну, ліричну,
філософську, історичну новели.
Європейські письменники-новелісти: Дж. Бокаччо, П. Меріме,
Г. Сенкевич. Творцями новели в українській літературі були Б. Легший,
В. Стефаник, Г. Косинка, Ю. Липа.
Образ художній – особлива форма естетичного освоєння дійсності та її
моделювання в творі. Образ – не копія дійсності, а її творення. Створюючи
образ, письменник передає свої почуття і намагається викликати їх же у читача.
Образність – найхарактерніша особливість художнього відтворення дійсності.
Головними у творі є образи-персонажі, допоміжну функцію підіграють образи-
картини природи, образи-речі і образи-емоції. Образом-символом називають
такий художній образ, який має алегоричний або символічний зміст. Словесні
образи – такі слова і вирази, яким властива картинність, яскравість, емоційна
забарвленість (тропи). Образи також поділяють за органами сприймання:
зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові.
Підтекст – внутрішній, прихований зміст твору. Підтекст доповнює
основний зміст, але може і змінювати його на абсолютно протилежний
(іронія). Виникає за рахунок здатності висловлювання набирати асоціації (за
цьому будуються, наприклад, дотепи, алегорія та ін.), через позамовні чинники
(іронічний підтекст може виникати через тон мовлення). Підтекст особливо
характерний для лірики та психологічної прози. Також на підтексті будується

36