Page 291 - 4784

сервера ATMARP виконує маршрутизатор, який має інтерфейси у
всіх логічних підмережах.
При надходженні першого запиту ARP від кінцевого вузла
сервер спочатку надсилає йому зустрічний інверсний запит
ATMARP, щоб з'ясувати IP- і АТМ- адреси цього вузла. Цим
способом виконується реєстрація кожного вузла в сервері ATMARP,
і сервер отримує можливість автоматично будувати базу даних
відповідності IP- і АТМ - адрес. Потім сервер намагається виконати
запит ATMARP вузла шляхом перегляду своєї бази. Якщо шуканий
вузол вже зареєструвався в ній і він належить тій же логічної
підмережі, що і запитувач вузол, то сервер відправляє в якості
відповіді запитуваний адресу. В іншому випадку дається негативна
відповідь (такий тип відповіді в звичайному широкомовному
варіанті протоколу ARP не передбачено).
Кінцевий вузол, отримавши відповідь ARP, дізнається АТМ-
адресу свого сусіда по логічної підмережі і встановлює з ним
комутуюче віртуальне з'єднання. Якщо ж він запитував АТМ-адресу
маршрутизатора за замовчуванням, то він встановлює з ним
з'єднання, щоб передати IP-пакет в іншу мережу.
Для передачі IP-пакетів через мережу АТМ специфікація
Classical IP визначає використання протоколу рівня адаптації AAL5,
при цьому специфікація нічого не говорить ні про параметри
трафіку і якості обслуговування, ні про необхідної категорії послуг
CBR, rtVBR, nrtVBR або UBR.
Співіснування АТМ з традиційними технологіями локальних
мереж
Технологія АТМ розроблялася спочатку як «річ у собі», без
урахування того факту, що в існуючі технології зроблені великі
вкладення і тому ніхто не стане відразу відмовлятися від
встановленого і працюючого обладнання, навіть якщо з'являється
нове, більш досконале. Ця обставина виявилося не настільки
важливим для територіальних мереж, які у разі потреби могли
надати свої оптоволоконні канали для побудови мереж АТМ.
Враховуючи, що вартість високошвидкісних оптоволоконних
каналів, прокладених на великі відстані, часто перевищує вартість
решти мережевого устаткування, перехід на нову технологію АТМ,

289