Page 111 - 4772

1. Стратегія ізоляції – стратегія виключення держави зі світових
господарських зв’язків. Дана стратегія провадиться винятково з політичних та
ідеологічних розумінь. Економічно ця стратегія не виправдана.
2. Стратегія протекціонізму – стратегія захисту внутрішнього ринку від
іноземної конкуренції. Звичайно, захист внутрішнього ринку поєднується зі
стимулюванням у тій чи іншій мірі експортного виробництва своїх виробників.
Стратегія протекціонізму приймається державою під тиском національних
підприємців у тому випадку, якщо національне виробництво
неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення «тепличних» умов для
місцевих підприємців, що має різноманітні наслідки для економічної системи.
Основним прийомом протекціонізму є збільшення мит на імпорт аналогічних

товарів.
3. Стратегія вільної торгівлі (фритредерство) – стратегія зменшення до
мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Цю стратегію проводять країни, що
займають лідируюче положення на ринку, котрим немає необхідності
побоюватися підриву конкурентоспроможності своїх товарів.
4. Стратегія наповнення дефіцитного ринку – «протекціонізм навпаки».
Ефективна тільки у випадку дефіцитного національного ринку, на якому
знайдеться місце усім, у т.ч. й іноземним інвесторам.
До основних реальних джерел залучення Україною іноземних коштів
належать:
- позички таких міжнародних фінансових організацій як Міжнародний
валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та
розвитку та інші;
- кредити іноземних держав та їх угруповань типу Європейської Спільноти
(ЄС);
- кредити держав-постачальниць енергоносіїв, (Росія й Туркменістан);
- розміщення цінних паперів у вигляді облігацій державних позик на
зовнішніх ринках, а також на внутрішньому ринку при купівлі їх нерезидентами;
- отримання Україною грантів, субсидій; стипендій тощо через науково-
технічну допомогу від міжнародних фінансових організацій та з країн розвиненої
економіки.
Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових
відносин включає численні міжнародні організації одні з них, маючи великі
повноваження і ресурс, здійснюють регулювання міжнародних валютно-
кредитних і фінансових відносин. Інші являють собою форум для міжнародного
обговорення, вироблення консенсусу та рекомендацій. Треті забезпечують збір
інформації, статистичні й науково-дослідні видання з актуальних питань. Деякі з
них виконують усі названі функції.
Після Другої світової війни виникла необхідність мобілізації національних
фінансових ресурсів держав і вживання колективних заходів для ліквідації
наслідків війни. З цією метою на міжнародній валютно-фінансовій конференції
ООН, що відбулася у 1944 році у м. Бреттон-Вудс (США), було прийняте рішення
про створення як спеціалізованого органа ООН Міжнародного валютного фонду
(МВФ) – для відновлення і стабілізації міжнародної і національної валютно-

111