Page 14 - 4730

Структура ґрунту визначається її агрегованістю і
поділяється на дрібнозернисту і грудкувату. Ґрунти з
грудкуватою структурою, на відміну від дрібнозернистої, добре
доступні для води і добре постачаються повітрям. Від складу і
структури ґрунту залежить розміщення і життєдіяльність живих
організмів.
Циркуляція повітря певною мірою залежить від
пористості ґрунту. Щільна, слабо пориста земля утруднює
вертикальне пересування комах, чутливих до температури і
вологості. Нестача кисню в щільних ґрунтах стає обмежуючим
фактором.
Наприклад, на глибині 15 см вчені виявили 1,1 %
вуглекислого газу, а на глибині 70 см — 9,4 %. Тому комахи і
черв'яки, які не витримують високої концентрації вуглекислого
газу, живуть у верхніх шарах ґрунту або в підстилці, а ті, які
переносять вищі концентрації, розташовуються в нижніх шарах
ґрунту (наприклад, терміти). У добре аерованих ґрунтах
виявлено вдвоє більшу чисельність, ніж у анаеробних, і в 35
разів більшу біомасу ґрунтових організмів.
Залежно від вмісту найдрібніших частинок (< 0,01 мм)
ґрунти за механічним складом поділяють (на прикладі
підзолистих, за Скуф'їним, 1986) на пухкі піщані (0-5 %),
зв'язані піщані (5-10 %), супіщані (10-20 %), суглинисті легкі
(20-30 %), суглинисті середні (30-40 %), суглинисті тяжкі (40-50
%), глинисті легкі (50-65 %), глинисті середні (65-80 %),
глинисті тяжкі (> 80 %). На цю класифікацію впливає
генетичний тип ґрунтів, зокрема вміст у них гумусу. Наприклад,
при наявності в ґрунті 45 % дрібних частинок підзолисті ґрунти
розглядають як тяжкі суглинисті, чорноземи — як суглинисті
середні, а солонці — як суглинисті легкі. Як бачимо з цього
прикладу, гумус впливає на агрегатність частинок (їх
скріплювання однієї з одною) і пухкість ґрунту.
В останні сторіччя важливим фактором ґрунтоутворення
стала діяльність людини. На урбанізованих територіях, у
порівнянні з природними, антропогенний фактор у
ґрунтоутворенні можна вважати ведучим. Для міст характерні

13